Категорії новин

Життя в зоні АТО та страх смерті. Як жінки воюють на передовій

Жінки-бійці не можуть отримати офіційного підтвердження своєї участі у бойових діях і, відповідно, втрачають нагороди і належні виплати
Коли почався процес підпорядкування добровольчих батальйонів Національній гвардії, жінкам-бійцям довелося офіційно зареєструватися штабним персоналом або працівниками кухні.
Тим, хто хотів продовжувати битися, довелося обійти правила, зареєструвавшись, але насправді продовжувати воювати на передовій зі своїми старими загонами, які, незважаючи на те, що тепер перебувають під контролем держави, практично не змінювали склад.
Проблема у тому, що жінки-бійці не можуть отримати офіційного підтвердження своєї участі у бойових діях і, відповідно, втрачають можливість отримати нагороди та належні їм виплати.
Колишня журналістка Валерія Бурлакова, яка минулого грудня кинула роботу і пішла служити на передову, жодного разу за п’ять місяців, що воювала в Пісках, не отримала зарплатні. Більш того, вона не зможе отримати належні ветеранам нагороди та виплати, адже, як жінка, не мала офіційного права битися на передовій.
«Отримати статус учасника бойових дій неможливо, – каже Бурлакова, – я не впевнена, які переваги дає цей статус, але хлопці ним пишаються. І мені б хотілося бути визнаною офіційно».
Жінки виступають проти особливого ставлення і доводять, що можуть боротися на рівних
За даними Міністерства оборони, статус учасника АТО ( хто брав участь у бойових діях) отримали 67,697 українських солдатів. Цей статус передбачає деякі соціальні пільги, а також дає право на безкоштовний проїзд у транспорті, переваги при одержанні квартири, безвідсоткові кредити на приватне будівництво та 75% знижки на оплату комунальних рахунків. Уряд не дає офіційних даних стосовно того, скільки жінок отримали статус учасниці АТО, але, за даними українських медіа, близько 25% з 250 тисяч армійського персоналу – жінки.
Українські жінки-бійці воюють поруч із чоловіками, живуть у таких самих умовах, стикаються з тими ж ризиками. І хоча деякі чоловіки-бійці намагаються захищати їх, жінки виступають проти особливого ставлення і доводять, що можуть боротися на рівних.
Бурлакова вирішила піти в армію після поїздки на передову в ролі журналіста. Вона відвідала тренувальний табір, але спочатку засумнівалася, чи зможе витримати тяготи служби.
Після п’ятиденної поїздки в Піски, під час якої їй довелося пережити повноцінний бій, вона все ж прийняла рішення.
«Перші дві години мені було страшно, але потім я заспокоїлася, – каже вона. – Я побачила інших жінок, побачила молодих хлопців, які вчилися стріляти прямо на передовій. Я зрозуміла, що зможу».
Бурлакова зателефонувала редактору, звільнилася і повернулася на передову, де провела п’ять місяців.
«Тато назвав мене дурепою, в хорошому сенсі, – розповідає вона. – Мама плакала і, напевно, молилася». Дідусь Бурлакової, колишній радянський льотчик, який живе в Москві, спочатку був проти її рішення, але згодом підтримав рішення онуки.
«Ти дівчина і не повинна цього робити. Але якщо ти не можеш інакше, я розумію», – переказує Бурлакова слова дідуся.
Вона каже, що домоглася поваги бійців-чоловіків, коли показала себе в бою. «Може, вони і віддадуть тобі останню цукерку, – каже вона. – Але вони також дають тобі можливість довести, чого вартуєш».
У якомусь сенсі, пояснює Бурлакова, бути жінкою на передовій простіше: жінок менше засуджують за прояви страху. А було, визнає вона, дуже страшно. Але страх змішувався з захватом і відчуттям мети, такого в цивільному житті досягти непросто.
«З одного боку, тобі страшенно не хочеться вмирати, – каже Бурлакова. – З іншого боку, це все дуже захоплює. Змушує тебе зрозуміти, як сильно ти хочеш жити».
Автор: Нолан Петерсон
Джерело: НВ