Категорії новин

Жінки в АТО: три історії

Ми звикли говорити про захисників України у чоловічому роді, проте ми маємо ще й захисниць, рятівниць і жінок-бійців. Сьогодні українська жінка перестала бути просто тилом для свого чоловіка, який воює в АТО. Залишаючи вдома дітей, вона теж їде на війну – теж захищати країну і рятувати своїх побратимів.

Ти їхня сестра і все, вони тебе там оберігають, всілякі поблажки роблять
Анастасія, медсестра

Ця тендітна україночка в національному одязі – не учасниця танцювального чи співочого колективу. Вона не зібралася на чергове телевізійне шоу демонструвати свої таланти. Вона вирушила в зону АТО рятувати життя українським військовим.
Анастасія Гудочкина з Київщини жила на блокпості в Маріуполі, де й надавала першу медичну допомогу пораненим українським захисникам. У зоні АТО жінка пробула 50 днів і була єдиною медсестрою на 70 бійців.
Анастасія навчалася на медсестру і працювала за професією, тому була військовозобов’язана: «Мені сказали, що, хочеш в зону АТО? Я кажу, що давайте, а що? Хтось же повинен…»
Жінка розповідає, що страшно було тільки спочатку, коли чула звуки перших ворожих обстрілів, а потім звикла, «адже людина звикає до всього».
Звістку про те, що Анастасія поїде в зону АТО її чоловік сприйняв важко. І зараз, каже медсестра, коханий дуже переживає, проте вдома не тримає.

«Ну що я там робила? Надавала першу допомогу і лікувала хлопців», – скромно розповідає рятівниця, в якої не помер жоден боєць. Скільки загалом поранених їй довелося рятувати жінка вже й не пригадує, бо було їх дуже багато.
Жінка додає, що ставлення бійців до неї було дуже дбайливим, вони допомагали рятувати своїх побратимів. «Ставилися до мене, як до сестри. Ти їхня сестра і все, вони тебе там оберігають, всілякі поблажки роблять», – згадує Анастасія.
Медсестра згадує, що їй доводилось здебільшого лікувати глибокі осколкові поранення, «де все було розірвано». «Нічого, впоралась, надала першу допомогу», – по-військовому чітко каже Анастасія. Зараз же багато бійців хворіють на грип та ГРВІ, проте медикаментів вистачає. Ліки надавала військова частина. Також їх привозили безпосередньо в зону АТО і волонтери.
«Дні проходили по-різному – коли були обстріли, то сиділа в бліндажах. Якщо не було ні обстрілів, ні поранених, то старалася якусь годинку полежати, щоб хоч трішки виспатися», – каже рятівниця.
Наразі вона відпочиває вдома, проте наголошує: «Якщо скажуть ще поїхати, то поїду».
А хто як не ми? Комусь же треба їхати туди
Лілія, медсестра
Колега Анастасії медсестра Лілія Томчишина рятувала життя наших захисників у маріупольському аеропорту. Її теж призвали на службу ще у квітні, проте саме в зону АТО жінка подалася добровільно. Вона пробула там трішки більше місяця і теж вже не пригадує, скількох бійців їй довелося рятувати: «Та ну, думаєте хтось там рахував?».
«Були звичайні поранення – після «Градів». Були й хлопці, яких не вдавалося врятувати. Ми надавали тільки першу допомогу і відразу відправляли в лікарню. Медикаментів звісно вистачало, волонтери багато допомагали і в частині давали», – ділиться рятівниця.
Лілія розповідає, що самій їй не довелося перебувати під обстрілами, «страшніше було тим дівчатам, які були на блокпостах, ситуація там була небезпечніша».

«Ставлення хлопців було чудовим. Уявіть собі, їх там купа, а я одна або двоє нас. Про таке можна мріяти», – жартує медсестра. Її коханий спершу не відпускав жінку в зону АТО і навіть кричав, але потім змирився із її вибором: «А хто як не ми? Комусь же треба їхати туди».
Сидіти вдома Лілія не збирається і в середині листопада знову вирушає на 45 днів на передову.
Якщо все буде добре, буду в АТО до переможного кінця
Вікторія, боєць-доброволець
Мати двох дітей, волонетрка Вікторія Резніченко збирається вперше їхати в зону АТО в якості бійця-добровольця. Зараз вона тренується разом із військовими, навчається тактичній обороні, стрільбі, риттю окопів, облаштуванню блокпостів.
«Конкретно моє завдання буде, якщо вже будуть поранені, або, не дай Боже, ще щось інше, то надавати першу медичну допомогу. А так то я такий же боєць, як інші», – наголошує войовнича жінка.

Раніше Вікторія була громадською активісткою, згодом – волонтеркою медслужби на Майдані, а тепер «настав той час, коли вже й самому треба в АТО їхати».
Жінка зізнається, що їй іноді буває дуже страшно, цей страх напливає хвилями: «Але іноді дивишся, що хлопці і дівчата повертаються звідти, вони живі-здорові, усміхаються, і тоді розумієш, що все насправді не так страшно, як це малюють по-телевізору чи в газетах».
Коли чоловік цієї відважної Вікторії дізнався про її наміри, то не повірив у це, думав, що дружина собі щось нафантазувала. Проте згодом він зрозумів, що все серйозно і прийняв вибір жінки. Вікторія згадує, що, можливо, в її чоловіка і була якась внутрішня боротьба, проте зараз він її підтримує, за що дружина йому дуже вдячна.
«Якщо все буде добре, буду в АТО до переможного кінця. Зараз моє завдання – поїхати хоча б один раз, повернутися живою, а далі вже побачимо», – каже майбутня захисниця.

Автор: Ірина Лаб’як
Джерело: galnet.org