Категорії новин

Захисниці. Частина 2.

Оксана Беседа, страший солдат, 30 років

Дуже часто, навіть в сучасних реаліях, можна все ще почути фразу «не жіноча це справа». Твоє рішення пов’язати себе з військовою сферою — це була чітко сформована громадянська позиція, протест стереотипам чи феміністські погляди?

Скорiше, це було виважене рішення. В країні були такі часи, коли ми мали щось робити. Весь цей стрес накопичувався в голові, віддаленої участі в подіях було недостатньо, а волонтер з мене ніякий, бо я інтроверт. Відчула «шило в одному місці», яке підказало, що треба йти і діяти, що я і зробила. Отак, від безпеки харчових продуктів до безпеки країни — влітку 2014 року я відправилась до підготовчого табору.
А взагалі, я вважаю, що було б корисно, якби строкова служба була для жінок обов’язковою. Бо в останні роки все сильніше чутно якісь крики про фемінізм, приниження та недооцінку жіночої статі. Між тим, скільки в армії дівчат? Нас було четверо на батальйон. Якщо хтось хоче рівноправ’я, він повинен мати не лише рівні права, але й обов’язки також.
Ти прийняла для себе рішення і почала діяти, а як до цього поставилися батьки, найближчі родичі та друзі?

Не дуже радісно відреагували, але я сказала не одразу. Є така організація — Українська національна самооборона, я до них примкнула під час одного з вишколів і, власне, вони збирали добровольчий батальйон. Для тих, хто хотів поїхати на війну, працював підготовчий табір під Вінницею, який пізніше легалізували Збройні сили. Спочатку батьки знали, що я їздила на вишкіл, пізніше сказала, що я за медика в підготовчому таборі, а потім вже запросила їх на присягу до військової частини. Стосунки з хлопцем закінчились задовго до цього часу, тому мене нічого не стримувало.
Цікаво зрозуміти всю «кухню» зсередини, тому розкажи про реалії військової служби з позиції дівчини. До тебе було особливе поблажливе ставлення, навпаки, більш посилені вимоги або до чоловіків і жінок ставилися «на рівних»?
Взагалі, я вважаю, що до жінок в армії не має бути якогось особливого ставлення. Це власний вибір і треба робити свою роботу, а не грати в дівчинку серед хлопчиків.
У цілому ж, все залежить від самого бажання дівчини. Якщо хочеш, то до тебе може бути і особливе ставлення, і бути надана окрема кімната, але ми всі хотіли війни, а не преференцій. Тому жили разом з хлопцями в бараках, потім в бліндажах, окремих кімнат ніколи не вимагали, хоча нам інколи намагались їх нав’язати.
Звісно, у дівчат своя фізіологія. Але, якщо це не заважає у звичайному житті, чому має заважати там? Зараз ціла купа сучасних засобів гігієни, які дозволяють абсолютно не звертати уваги на все це, і вести нормальне повноцінне життя. Не треба жінок відрізняти від всіх інших людей.
До речі, у нас було четверо дівчат на батальйон з 400-600 чоловіків. Зважаючи на те, що хлопців була категорична більшість, між нами не було жодної конкуренції, і їх відношення до нас скоріше можна порівняти зі ставленням до сестер.
Чи відчуваєш ти зміни у своєму характері внаслідок зробленого вибору?
Загалом, так. Я стала жорсткішою і рідше йду на компроміси. Напевно, стала менше дівчинкою. Можна навіть сказати, що мій характер погіршився. Інколи я реагую на якісь зовнішні подразники різкіше, ніж треба; там, де раніше, можливо, я б і не звернула уваги – зараз не можу пройти повз і дратуюсь. Але, кажуть, що це звичайний армійський «відхідняк» і мене вже майже відпустило.
Оксано, ти брала участь у бойових діях. Чи було реальне відчуття страху перед можливістю опинитися в епіцентрі бойових дій?

В зоні бойових дій під Маріуполем (2014-2015) ми жили постійно. Попали і в активну, і в пасивну фази, потім знову в активну. Страх, він ситуативний. Коли біля тебе падає снаряд, звісно, ти боїшся, але постійно боятися не будеш. Я переконалась, що людина звикає до всього. Так, приблизно через два тижні після першого обстрілу це перестало сприйматись, як щось екстраординарне.
А наклав відбиток на твоє бажання завжди залишатися жінкою вибір на користь військової кар’єри? Туфлі, сукні, косметика — відійшли на другий план?

Я б сказала навпаки: вони прийшли. До цього я майже «нє-нє-нє», але десь через рік після демобілізації я придбала кілька пар туфель на нормальних шпиляках, навіть кілька платтячок у мене з’явилось. Навпаки, мені чомусь захотілося поповнити свій гардероб суто жіночим вбранням, але я не пов’язувала б це напряму з армією — може просто час пройшов, може мені просто набрид той одяг, який я носила до цього.
Оксано, в майбутньому, коли ти станеш мамою і якщо у тебе народиться донька, ти б хотіла, щоб вона мала відношення до військової сфери?
Зараз я у відносинах, але мети вийти заміж у мене немає. Якщо ж в майбутньому в мене буде донька, то вважаю, що вона повинна йти за своїм вибором. Але, якби вона вирішила пов’язати своє життя зі зброєю, я б нічого не мала проти, бо це нормальні речі. І, взагалі, непотрібно розділяти, дівчинка чи хлопчик — людина повинна робити те, до чого у неї серце лежить.
Ганна ЯРОШЕНКО,
Ганна ІВАНЕНКО
Фото: Катерина СИНЕЛЬНИЧЕНКО

Джерело: sunny7.ua

Відділ моніторингу Української Жіночої Варти