Як вивести ЗСУ з пострадянського болота

Практично програму про те, як швидко та ефективно підняти боєздатність армії та вивести оборону країни на вищий рівень опублікував на своїй сторінці в мережі Facebook інструктор-волонтер із Ізраїлю – Цві Аріелі.
В Україні Цві Аріелі займається підготовкою бійців нової спецбригади Нацгвардії
 
«Останній рік посилено циркулює інформація про те, що перехід на натовські стандарти швидко неможливий, а перші і принципові етапи реформ триватимуть до 2020 року.
Однак, наскільки логічною, обґрунтованою і навіть красивою не була б цифра 2020 рік, однак, судячи з розвитку обстановки, як на міжнародній арені, так і на Сході України, у України і її комплексу безпеки просто такого запасу часу немає.
В умовах, обмеженості тимчасових, фінансових, матеріальних і людських ресурсів, в порівнянні з країною-агресором, на перший план виходять принципи найбільш раціонального використання наявних ресурсів; швидкого насичення ключових елементів національної оборони мінімально достатньою кількістю сил і засобів; а також принцип необхідності нівелювання кількісної переваги противника в силах і засобах, істотною якісною перевагою власного особового складу за індивідуальним та колективним (групововим) вишколом.
Всі наведені нижче тези засновані на здоровому глузді (Common sense!) і розумінні обмеженості ресурсів України в порівнянні з можливостями країни-агресора, аналізі потенціалу вітчизняного ВПК та ресурсів модернізації існуючих зразків техніки і озброєнь, з метою домогтися максимального ефекту при найменших витратах фінансових коштів і часу.
Щоб не відводити читачів в фінансово-математичні нетрі ми свідомо не публікуємо результати розрахунку сум необхідних асигнувань на конкретні елементи національної оборони і статті модернізації, однак, за нашими підрахунками, їх абсолютно можна порівняти зі зведеним бюджетом сфери національної безпеки (держ. бюджет з відкритих джерел + цільова матеріально-технічна допомога партнерів України на міжнародній арені + позабюджетні кошти, зібрані українською діаспорою та вітчизняними волонтерами), при їх більш раціональному розподілі за пріоритетами.

  1. Протиповітряний і протиракетний «щит країни»:

Будь-яка сучасна повномасштабна війна передбачає масоване застосування протиборчими сторонами пілотованої авіації, БПЛА та тактичних ракетних комплексів.
У контексті подій в зоні АТО слід констатувати, що:
– Українська армія ще не стикалася з повноцінним застосуванням проти неї з боку противника авіації і тактичних ракетних комплексів, проте і без цього українські ВПС зазнали суттєвих втрат, у всіх класах бойових машин, що стоять на озброєнні в Україні, від досить примітивних систем ППО противника, які були їм задіяні в дуже обмежених масштабах;
– Україна має дуже обмежений парк бойових вертольотів і літаків, моделей часів колишнього СРСР, які за своїми бойовими якостями не просто на кілька поколінь відстають від кращих НАТОвських аналогів, проте вони поступаються і сучасним літакам і вертольотам ВПС Росії останніх модифікацій;
– На сьогоднішній день Україна не має власного виробництва бойових вертольотів і літаків, не рахуючи лінійки літаків військово-транспортної авіації, в той час, як ВПК РФ має величезні наукові і виробничі потужності в даній сфері;
– ВПС України відчувають нестачу бойових льотчиків і тим більше дуже хороших бойових льотчиків ( “льотчиків-асів”) з серйозним бойовим досвідом, що також не дає Україні перевагу в порівнянні з реальними можливостями в даній сфері у країни-агресора;
– На сьогоднішній день Україні не має реальної можливості вийти на паритет з РФ, ні за кількістю бойових літаків і вертольотів, ні за кількістю бойових екіпажів, а також не здатна заповнити дане відставання шляхом закупівлі подібних видів техніки за кордоном.
В умовах, що склалися, на перших етапах відновлення боєздатності української армії упор повинен бути зроблений не на авіацію, а на ППО. Зрозуміло, що в зв’язку з відсутністю сильного повітряного флоту в Україні, ППО набуває вирішальне значення, тим більше що науково-технічні і виробничі можливості українського ВПК в сфері протиповітряної та протиракетної оборони виглядають значно краще, ніж у сфері виробництва бойової авіації.
При цьому слід виходити з того, що в разі завоювання противником панування в повітрі, бойові можливості сухопутних військ країни будуть цілеспрямовано і безкарно для противника знищені, а ключові об’єкти національної військової та цивільної інфраструктури, з високою часткою ймовірності будуть виведені з ладу або знищені, авіацією противника за досить короткий час. До чого це призведе, сподіваюся, обговорювати не треба …
При відсутності сильних ВПС і паритету між ВПС супротивника і українськими ППО, Україні вистачить наявних засобів ППО не більше, ніж на кілька днів інтенсивного протистояння (суб’єктивна думка, проте навряд чи далека від істини).
Наявність сильної ППО відбиває бажання задіяти дорогі літаки. З огляду на те, що в Росії до цих пір в ходу радянська доктрина масового вогневого ураження, що ставить дорогу техніку в пріоритеті перед людськими життями, то можна припустити, що наявність сильної ППО нейтралізує бажання підключити авіацію з атакуючої сторони, а це важливо, тому що в оборонних боях можна мати нестачу в живій силі і техніці в співвідношенні 1: 3. і не витрачати фінанси на літаки за 10-50 млн доларів кожен, які з високою часткою ймовірності будуть збиті в першому або другому своєму бойовому вильоті комплексами російських ППО типу С300, С400, ЗРК «БУК», «ТОР», і т.д і т.п., не кажучи вже про можливості винищувальної авіації ймовірного противника, які значно перевищують можливості українських ВПС, як за кількістю, так і за якістю.
У свою чергу, створення потужної ешелонованої системи ППО і ПРО України, здатне продемонструвати країні-агресору безперспективність застосування авіації проти України, оскільки ціна такого застосування, буде для її ВПС занадто високою.
Виключивши вищевказаним чином зі сфери збройного конфлікту ВПС противника, Україна вирішує ключове завдання національної оборони, зводячи до мінімуму ймовірність широкомасштабної агресії проти України, тому що широкомасштабна війна без підтримки авіації, проти досить численної армії і нацгвардії України, що мають вельми солідний арсенал артилерії, бронетехніки, хв і протитанкових комплексів, загрожує колосальними втратами в живій силі і техніці з боку атакуючої сторони. При найскромніших підрахунках, такі втрати будуть не менше 1: 3 на користь України (яка обороняється). Однак, при грамотному інженерному забезпеченні, високою виучкою особового складу і застосування ряду сучасних тактик, втрати атакуючої сторони можуть виявитися ще більш суттєвими, що зводить нанівець доцільність для противника подібного роду авантюри.

  1. Ремонт і модернізація техніки:

Безумовно, необхідно відремонтувати існуючу техніку, але також важливо її і модернізувати. (Наприклад: літак покоління 4 і 4 +++ – це абсолютно різні за бойовими можливостями машини, хоч і на одній платформі. Але це на порядок дешевше, ніж, скажімо, купити новий літак 5 покоління, те ж саме стосується БМП, танків і артилерії).
Грамотно модернізована техніка за своїми бойовими можливостями та ефективності може в рази відрізнятися від своїх базових модифікацій.
Основні переваги глибокої модернізації існуючої військової техніки, перед закупівлею нової техніки, в українських реаліях зводяться до наступного:
– За вартість виробництва і постачання у війська однієї одиниці техніки, можна відремонтувати і розумно модернізувати десятки одиниць еквівалентної техніки, вже наявної на складах і в військах. Весь світовий досвід демонструє, що насичення військ значною кількістю прийнятною за якістю і бойовими можливостями військової техніки і озброєнь, нехай навіть не найдосконаліших, дає незрівнянно більший ефект, ніж передача в війська кількох десятків примірників «диво-зброї», тим більше, якщо його реальні бойові можливості не обов’язково виявляться значно краще вже наявних аналогів (згадаємо казус з автомобілем ДОЗОР, з деякими моделями танків і БТР, моделями бронежилетів, форми та іншої амуніції для армії, які на ділі виявилися не такими надійними, міцними і ефективними, як представлялися широкій публіці фірмами-виробниками);
– Освоєна в військах техніка, з поліпшеними тактико-технічними характеристиками, може після мінімального курсу перепідготовки використовуватися в реальних бойових діях, в той час, як для освоєння принципово нових зразків техніки потрібні місяці, а то й роки перенавчання і тренувань. Чи є у українських воїнів такий час? – Питання риторичне;
– Чисельна нестача  техніки може бути компенсована лише швидкістю і відносно низькою собівартістю відновлювального ремонту пошкодженої в ході бойових зіткнень і польовій експлуатації техніки (за даними показниками нові зразки, як правило, в рази дорожче, до того ж практично завжди існує нестача по ним запчастин, спец обладнання для ремонту та кваліфікованого технічного персоналу);
– Досвід безлічі локальних конфліктів показав високу ефективність (виходячи зі співвідношення ціна-корисний ефект) закупівлі та подальшої мілітаризації б \ у техніки: вантажівки, пікапи, джипи, бульдозери тощо – можуть бути швидко пристосовані під військові потреби (від банальної перевезення вантажів і людей, до установки на них різного озброєння, бойових модулів і систем).
Наприклад, через брак достатньої кількості бюджетних коштів, замість покупки одного КРАЗа, вартістю приблизно 200 000 доларів США за штуку, краще купити і підігнати під потреби конкретних підрозділів 40-50 б.у. машин з-за кордону, тим більше сьогодні це не велика проблема – армія Великобританії та інших країн НАТО навіть мають свої сайти, з яких досить просто і прозоро розпродаються надлишки подібного роду техніки, а також застарілі, за мірками передових армій світу, зразки. Можна купувати і відповідні цивільні версії. Повірте, навіть якщо з 3-х машин вийти зробити одну – це вже відмінний ефект. Тим більше, що живе техніка, що нова, що б / у в умовах фронту значно менше свого теоретично закладеного моторесурсу. Навіщо ж платити більше? Або у нас така багата країна? (Або … є інші причини?)
Що стосується уніфікації – це важливо, але не слід робити з цього фетиша. Тим більше в Україні, якій зараз не час перебирати з уніфікацією, а просто потрібно заткнути дірку за всіма типами транспортних засобів. Наприклад, Ізраїль, в зв’язку з численними ембарго і бюджетним обмеженнями, за свою історію переробив таку силу-силенну американського, радянського, британського, французького і японського транспорту під потреби армії, що список може шокувати.
На такі платформи слід встановлювати ПТУРи, зенітні установки, ракетні системи ППО ближнього радіусу дії, великокаліберні кулемети, міномети, РСЗВ, радари і т.п.
При цьому слід враховувати, що сучасні засоби ураження бронетехніки з приблизно однаковою ефективністю вражають, як броньовані, так і неброньовані цілі, в той час, як неброньовані платформи здатні зменшити ймовірність своєї поразки такими засобами за рахунок чинника раптовості, швидкої зміни позицій, високій швидкості руху і відносної малорозмірності. Цілком очевидно, що подібного роду платформи не можуть бути в армії основними, проте при існуючих обмежених ресурсах і ними не слід нехтувати. Вони можуть бути додатковими (допоміжними) по відношенню до класичних зразків колісної та гусеничної техніки ЗСУ і НГУ.
Таким чином, за рідкісним винятком, перехід на нові зразки техніки і озброєнь доцільно провести лише після повного насичення всіх стройових частин ЗСУ та НГУ якісно відремонтованою і модернізованою з урахуванням сучасних викликів і тенденцій номенклатури технікою. В іншому випадку, буде мати місце неефективна витрата дуже обмежених коштів, без відчутного ефекту для армії та обороноздатності країни. Запрацюють тільки «постачальники» і їхні лобісти на всіх рівнях.
Однак, після насичення військ достатньою кількістю модернізованої техніки, слід переходити до планомірної закупівлі нових зразків техніки і озброєнь, однак тільки тих, які гарантують ВСУ і НГУ істотну якісну перевагу на полі бою, а не просто замінять «шило на мило», тільки за значно вищою ціною.
Закуповувати слід тільки перевірені в реальних бойових умовах зразки і тільки в тому випадку, якщо вони підтвердили свою високу ефективність і необхідність серед практиків його бойового застосування.

  1. Артилерія

Сучасну війну неможливо виграти без переваги в артилерії. Артилерія – головна вогнева міць сухопутних сил. Причому тут мова повинна йти не тільки про кількість стволів, хоча і фактор паритету також важливий, скільки про їх бойові можливості. Існує величезний потенціал для модернізації ствольної і реактивної артилерії (наприклад, ізраїльські інженери кілька років тому для Казахстану модернізували їх арту, довівши скорострільність, точність і дальність ефективного застосування цих систем, немодернізовані аналоги яких, між іншим, стоять на озброєнні ЗСУ, до фантастичних, по мірками АТО показників, іноді в рази). Ці модернізації і називаються “+ або ++ або +++” По грошах дурниця, за ефектом – виключно ефективно.
Основні параметри модернізації артсистем можна звести до нижченаведених аспектам:
– Збільшення прицільної дальності і купності залпу, в порівнянні з відповідними системами противника;
– Збільшення скорострільності, у порівнянні з аналогічними системами противника;
– Збільшення точності залпу і швидкості нанесення вогневого удару по цілях, в тому числі, шляхом впровадження цифрових програмних продуктів і систем; прямої взаємодії артилерії з БПЛА, авіацією, танковими і механізованими підрозділами переднього краю, активного застосування контрбатарейних радарів і технологій і т.п .;
– Підвищення мобільності артбатареі, в тому числі, за рахунок використання найбільш ефективних для даного театру бойових дій транспортних платформ;
– Підвищення живучості артилерії, як за рахунок більш раціонального її бойового застосування, так і за рахунок використання досягнень військової інженерії та фортифікаційної науки.

  1. Протитанкові ракетні комплекси (ПТРК), тактичні ракетні комплекси і снайперські комплекси.

Беручи до уваги, що головною наступальною ударною силою країни-агресора на полі бою є танки і бойові броньовані машини різних класів, з урахуванням нестачі власного бронетанкового кулака, а також особливостей бойового застосування бронетехніки і засобів її поразки у збройних конфліктах останнього часу, слід констатувати, що найбільш простим, ефективним і дешевим відповіддю на вищевказані виклики, може служити максимальне насичення військ ПТРК (в першу чергу вітчизняного виробництва). Дані засоби демонструють свою крайню ефективність, особливо при веденні оборонних боїв, боїв в міській місцевості, при нанесенні атак з засідок, замаскованих і / або укріплених позицій, а також в комбінації з іншими вогневими засобами ураження бронетехніки і ворожих укріплених об’єктів. Важливо, щоб ПТРК розташовувалися на мобільних платформах типу баггі або дешевих 4 * 4, а не громіздких БТРах (зараз).
Для удару по місцях концентрації основних сил і засобів противника, його транспортних вузлах, укріплених пунктах, командних пунктах, батареям ППО і артилерії противника, а також іншим важливим військовим цілям, слід відродити і модернізувати вітчизняні оперативно-тактичні комплекси – як головну високоточну ударну силу ВСУ , а також подбати про надійність і технологічність систем зв’язку між постачальниками даних і самими комплексами
На оперативному рівні, слід максимально наситити війська добре підготовленими, озброєними і екіпірованими снайперами і снайперськими парами (групами), в т.ч. посиленими комплексами антиснайперской боротьби. В умовах війни на виснаження, яка ведеться останні місяці в зоні АТО, роль і ефективність снайперів, надзвичайно важливі. Кілька влучних пострілів професійного снайпера в день, можуть мати більший ефект ніж безладна стрілянина чергами цілої роти. У зв’язку з вищевказаним, економити на снайперах ніяк не можна. В першу чергу це стосується снайперських гвинтівок, локаторів пострілу і / або детекторів оптики і якісної оптики. Чи не применшуючи роль гвинтівки Мосіна та СВД для свого часу, слід констатувати їх суттєве відставання практично за всіма ТТХ від сучасних зразків снайперської зброї. Тому вітчизняних снайперів слід озброїти кращими західними зразками цієї зброї, залишивши СВД і гвинтівки Мосіна модернізовані для підрозділів резерву і територіальної оборони.

  1. БПЛА

Розвиток безпілотних літальних апаратів (БПЛА) – об’єктивний тренд сучасної військової науки. Подібного роду апарати, як правило, на кілька порядків дешевше, своїх пілотованих аналогів, до того ж можуть вироблятись дуже швидко. До того ж у разі втрати апарата, не тягнуть за собою втрату пілота. Відзначимо, що підготовка пілота бойового літака – мабуть, найбільш складна і дорога справа, серед усіх військових професій, ось чому, за кожним збитим пілотом прийнято посилати спеціальну рятувальну місію. Думаю, всім очевидно, наскільки це складне і ризиковане для всіх його учасників завдання. Інша справа БПЛА – збили – запустимо новий.
Тим більше, що сучасна лінійка БПЛА – це не тільки розвідувальні дрони, а й ударні безпілотники і навіть багатоцільові розвідники – ракети-камікадзе.
І хоча вітчизняна промисловість ще не здатна конкурувати в цьому плані з кращими зарубіжними дронами, проте вже зараз цілком готова випускати досить гідні і досить не дорогі, в порівняння з зарубіжними аналогами, БПЛА середнього класу. (За умови закупівлі їх за логічним цінами у вітчизняних конструкторських бюро з репутацією). З урахуванням обмеженого парку українських ВПС і певного кадрового голоду, дрони можуть закрити істотний спектр їх функцій.

  1. Кадри вирішують все

Повертаючись до нагальною і об’єктивної необхідності створення професійної (а не у вузькому сенсі «контрактної») армії ще раз констатуємо, що ніякий натовп «аватарів» не здатний до освоєння сучасних зразків озброєння, до зміни тактики під час бою, не здатний взаємодіяти як між собою, так і з іншими підрозділами, а іноді з іншими видами і / або родами військ, навіть якщо їх простимулювати широко рекламованою зарплатою в “7 тисяч гривень” (ого!). Про які вишкіл та злагодженість дій підрозділу може йти мова, якщо половину його особового складу становлять «аватари»-алкоголіки і принципово невмотивовані до військової служби персони. Навіщо вони армії ?! Від таких горе-воїнів ефект тільки негативний – їх потрібно не тільки годувати, поїти, одягати, взувати, лікувати і платити зарплату, але також постійно боротися з їх деструктивною поведінкою і впливом на оточуючих. Це вони формують абсолютно неприйнятний для армії будь-якого сучасної демократичної держави реєстр небойових втрат, бездарно поламаної або кинутої техніки, залишених позицій і інших неприємних моментів.
Висновок: служити повинні, перш за все ті, хто хоче і може це робити. А решта повинні працювати, платити податки і всіляко допомагати тим воїнам, які відносяться до першої категорії.
Також замість призову, за місцем проживання (в межах міста або районного центру) створити центри підготовки і розгортання сил тероборони. Заклик всіх придатних до служби на первинний КМБ – скажімо на місяць із збереженням окладу, а для безробітних – середній оклад по країні, потім у міру необхідності збори (можливо у вихідні, також з виплатою деяких символічних сум). Крім патріотизму, учасники тероборони повинні отримувати грошове забезпечення, на рівні не нижчому від середньої зарплати по країні.
Це гарантуватиме наступний соціальний ефект:
– Масову підтримку такої форми освоєння військової справи, оскільки не позбавляє громадянина робочого місця, не змушує покинути рідний дім і залишити сім’ю один на один з невідомістю;
– Гарантує істотну надбавку до бюджету домогосподарства, піднімаючи добробут патріотичної частини українського суспільства, одночасно економлячи гроші для держбюджету країни (не потрібно витрачати гроші на «аватарів» і інших асоціальних елементів в армії, не потрібно витрачати гроші на утримання казарм для КМБ і основної маси резервістів; витрачати гроші на їх харчування, обмундирування, постійне медобслуговування тощо);
– Резервісти не випадають з економічного життя суспільства, поєднуючи освоєння азів військової справи з роботою і сплатою податків, що вкрай важливо для розвитку вітчизняної економіки в цей складний кризовий час;
– Створення професійного середовища і атмосфери для якісного відбору особового складу для Збройних Сил України та НГУ для контрактної служби;
– Спрощення та істотне прискорення мобілізаційних процедур, у разі, локальної (на рівні міста, області, регіону, НП місцевого значення), або глобальної необхідності – в разі початку великомасштабної війни або військової операції.
Тоді країна швидко отримає кілька мільйонів навчених азам військової справи людей, зведених в батальйони і підлеглі єдиному командуванню. До того ж, тому що все організовано в рамках міста чи району, то мобілізувати підрозділ тероборони можна значно швидше, ніж це роблять нинішні військкомати. Не потрібно тішити себе ілюзіями, що в разі серозної повномасштабної агресії у країни будуть тижні, а то й місяці на дивовижні ноу-хау української «військової думки» у вигляді перманентних хвиль мобілізації (довжиною в місяці). Якщо військкомати не здатні провести часткову мобілізацію за пів дня, а повну – за кілька діб, то така система мобілізації не годиться і не потрібна. Наприклад: війна РФ з Грузією в 2008 році тривали всього 5 днів, якщо екстраполювати це на неповороткий бюрократичний апарат України, війна закінчилася до того, як чиновники зрозуміли, що потрібно надсилати військовозобов’язаним повістку.
З цієї причини, в найближчі роки Україна просто приречена, тримати в постійній бойовій готовності відмобілізоване професійне ядро ​​своєї армії (бойові підрозділи ЗСУ, НГУ, Прикордонної служби, МВС і СБУ) на рівні 250 000 – 300 000 тисяч чоловік, сформованих за екстериторіальним принципом. На них не можна економити, ані з зарплати, і соцпакету, ані  з асигнувань на їх екіпіровку і професійну підготовку. Слід зробити ставку на якість, а не кількість особового складу, тому, що тільки якість може нівелювати перевагу противника за мобілізаційним потенціалом і кількістю одиниць різної військової техніки. (Маленька радянська армія (Україна) не може воювати проти Великої радянської армії (Росія), тому зміни мають бути принциповими і якісними, а не кількісними.)
Саме в складі даних професійних військових ми бачимо екіпажі бойових літаків і кораблів, танків і БМП, розрахунків артилерії і ППО, елітних бригад розвідки, спецназу, піхоти і десанту, фахівців РЕБ і інших наукоємних професій.
Проте, країна повинна мати і багатомільйонний резерв в особі бійців територіальної оборони і активного резерву всіх силових структур країни. На відміну від регулярної армії, що складаються з професійних солдатів і офіцерів, згрупованих за екстериторіальним принципом, батальйони тероборони повинні бути сформовані за територіальним принципом з простих, але патріотично налаштованих громадян. Подібні батальйони досить просто і швидко розгорнути на базі вже існуючих організацій тероборони ( «Український легіон», «Десна» і т. п.), Проте вони повинні бути посилені організаційно, кількісно, ​​якісно, ​​а також фінансово.
Основне завдання тероборони в мирний час – забезпечити постійну початкову військову підготовку громадян України за місцем їх проживання. Мотивація найбільш здібних людей до служби в регулярній контрактної армії або в активному резерві ЗСУ або НГУ; підготовка інструкторів та молодших командирів за основними, не особливо складними, військовими спеціальностями.
Батальйони тероборони повинні бути повністю укомплектовані зброєю та боєприпасами в місці своєї дислокації і бути готовими до повної мобілізації і розгортання протягом 24 годин з моменту надходження відповідного наказу командування. Необхідно відпрацювати збори по тривозі і доставку на місце дислокації, закріпити за ними склади з озброєнням, а також основні способи їх бойового застосування, як автономно, так і у взаємодії з іншими силовими структурами та підрозділами країни.
При наявність політичної волі, на цю модель країна може перейти менш, ніж за рік, причому на 100% і без збільшення держасигнувань на оборону.
Висновки:
Ми привели лише кілька найбільш простих і очевидних кроків, здатних протягом року вивести українські збройні сили з того пострадянського болота, в якому вони опинилися завдяки корупції і систематичної диверсії.
Очікуваний ефект від комплексу вищевказаних заходів:

  1. Створення професійної армії в кількості близько 200 000 чоловік, з акцентом на бойові підрозділи і складні військові спеціальності.
  2. Насичення протягом року ВСУ і НГУ відремонтованої технікою, що пройшла глибоку модернізацію з урахуванням, як останніх досягнень світової військової думки, так і реального бойового досвіду АТО.
  3. Насичення протягом року ВСУ і НГУ необхідною кількістю транспортних засобів за рахунок закупівлі якісної зарубіжної б.у. техніки з її подальшою адаптацією і модернізацією під потреби бойових і допоміжних підрозділів ЗСУ та НГУ.
  4. Насичення ВСУ і НГУ на оперативному і оперативно-тактичному рівні достатньою кількістю БПЛА, різних класів і призначення, що істотно посилить розвідувальні, корегувальні та ударні можливості української сторони;
  5. Нарощування кількісних і якісних показників реактивної та ствольної артилерії, перш за все за рахунок їх глибокої модернізації та інтегрування з сучасними електронними та оптичними системами, в т.ч. інших родів військ.
  6. Істотне якісне і кількісне насичення національної системи ППО і ПРО новими і модернізованими комплексами – як пріоритет національної оборони в повітряному компоненті оборони.
  7. Насичення сухопутних військ ЗСУ значною кількістю протитанкових ракетних комплексом (ПТРК), тактичних ракетних комплексів і снайперських комплексів, як основних компонентів високоточної зброї України на суші (а також мобільними платформами під них);
  8. З урахуванням обмеженого парку українських ВПС і певного кадрового голоду в даній сфері слід зробити акцент на безпілотні летальні апарати (БПЛА), різного класу і призначення.
  9. Створення в Україні професійних збройних сил (з акцентом на контрактний компонент), при збереженні професійного активного резерву (побудованого за екстериторіальним принципом) в поєднанні з широкою системою батальйонів територіальної оборони (постійних, за територіальним принципом).
  10. Створення сучасної та здатної до надзвичайно швидкого розгортання системи реальної, а не паперово-бюрократичну мобілізації, адекватно навчених і мотивованих до несення служби резервістів.»

Facebook
Відділ моніторингу «Української Жіночої Варти»

Comments are closed.