Всесвітній день донора! Історія та досвід від активістки УЖВ


Щорічно 14 червня відзначається  Всесвітній День Донора.  В Україні донорство не надто популярне, ще й оточене купою різноманітних негативних стереотипів та легенд. Сьогодні говоримо про це із Ольгою Проценко, керівником осередку УЖВ у Кропивницькому, журналісткою та досвідченим донором.
 Довідка: Ольга Проценко, 27 років. Народилась на Полтавщині, проте навчалась, живе та працює журналістом у Кропивницькому. Досвід донора – 5 років.
 УЖВ: Перша здача крові – як і чому?
 
О.П.: Вперше здала кров 5 років тому. Побачила в соцмережах, що людині рідні шукали донора крові. Жінка була на операції, проблема з нирками. Я погодилась, адже колись, 17 років тому, моя мама також була на операції й тато шукав донорів. Пам’ятаю, що батько купував у банку крові й здавали й знайомі, але теж за гроші. Тоді це мене обурило, що всім байдуже до чужого горя. Ситуація з донорами для мами залишила свій відбиток й на сьогодні, тому я принципово стаю донором, щоб допомогти безкоштовно. Це найменше, що я можу зробити для тих, хто цього потребує.
 
УЖВ: Чи є ви членом якихсь донорських спільнот або рухів?
 
О. П.: Я є учасником групи у Фейсбуці Донорів крові в Кропивницькому. Слідкую, за публікаціями тих кому потрібна допомога. Якщо моя група крові підходить, то зв’язуюсь з рідними.
 
УЖВ: Трохи про донорство – здаєте кров безпосередньо для потребуючих чи просто з певною періодичністю приходите на станцію крові у своєму місті?
 
О. П.: Здаю для тих хто потребує особисто в Кропивницькому, але й здавала в Києві у військовий госпіталь, бо потребували поповнити запаси для хлопців.
 
УЖВ: Як ставляться близькі/рідні? Чи підтримують, чи здають з Вами?
 
О. П.: Рідні підтримують й ставляться з розумінням. Більше того, залучаю друзів, консультую якщо вперше й відповідають за станом здоров’я, щоб стати донором.
 
УЖВ: Чи є щось, чого не вистачає лікарняній системі в сфері донорства? Як донор з досвідом, що б ви хотіли додати або викрелити зі стандартного процесу?
 
О. П.: Останній раз коли хотіла здати кров, то на станції, або брали таку групу, яка потрібна хворому, або на заміну тільки рідкісну групу. Мене це обурило. Тобто запаси є, але тим хто їх потребує їх не дадуть, бо не знайшли заміну.
Як на мене, то мало популяризують донороство. Мої знайомі деякі бояться стати донором, бо їх можуть заразити.
 
УЖВ: А наскільки це реальний ризик насправді?
 
О. П.: Коли беруть кров, то дістають нові пакети з голками. Вони апріорі одноразові й стерильні, тому коли здаєш кров, то думаю, що ризик відсутній. Швидше у стоматолога чи в манікюрному салоні занесуть інфекцію. А перед тим як здати кров, беруть пробу на аналіз на наявність ВІЛу чи гепатиту. Тому тут вже залежить від халатності лікарів, які допустять інфіковану кров донора пацієнту.
 
УЖВ: Але ж звідкісь виник стереотип про антисанітарію на станціях крові та ризики заражень?
 
О. П.: Так. Більшість станцій бачили ремонт коли їх будували, тому вигляд не внушає довіри. Можливо, якщо потенційні донори бачитимуть гарні, хоч і не європейські умови, стереотип зміниться
 
УЖВ: Хто і я яким чином зараз може повпливати на це питання?
 
О. П.: Зараз виділяється чимало коштів на реформування медицини, особливо первинної ланки. Думаю, що дійде й до станцій переливання крові.
Хто може вплинути не знаю, але якщо мовчати, то самі можуть не додуматись
 
Післямова.
На жаль, про популяризацію донорства заговорили зовсім недавно, та й поки що – тільки заговорили. Проте якщо «пройтись» донорськими спільнотами в інтернеті, можна побачити позитивну тенденцію. Заклики стають все якіснішими, процес – прозорішим, а кількість донорів зростає. Часто донори стають супергероями, що рятують життя самі того не усвідомлюючи. В Кропивницкому місцевими ЗМІ запускаються волонтерські ініціативи популяризації донорства. А як складається ситуація у Вашому регіоні? Поділіться з нами!
 
Матеріал підготувала Юлія Ареф’єва, прес-служба УЖВ.
Зображення з відкритих джерел.