Відомий волонтер Алла Чонгар припинила свою діяльність: жінка не витримала зневаги Міноборони

«Сьогодні останній день моєї роботи по пошуку і по полонених та загиблих,» – написала відомий тернопільський волонтер Алла Чонгар 24 травня 2016 року на своїй сторінці в соціальній мереж.
Вона пише, ще більше не в змозі терпіти зневагу та приниження зі сторони високопосадовців Міністерства оборони України
«Сьогодні останній день моєї роботи по пошуку і по полонених та загиблих, – написала Алла Чонгар на своїй сторінці у Фейсбуці. – Дядя Коля і Ворон Айдар – то дорогі для мене люди. І мені ніхто не може заборонити бути з тими з ким пройшла не один день війни. Я багато терпіла, я багато мовчала. Бійці різних підрозділів, солдати, офіцери, батьки, ті кого привезла з полону не раз казали, давай ми зробим прес-конференцію. Ти рятувала нас там, ти йшла туди де не могли пройти ми. Ти була нам і є і сестрою і мамою. Ти була нашим оберегом. Я не погоджувалась. За солдата стояла стіною. Я знаю де ще є хлопці зниклі, ми створили базу, яку подавали на МО і нас ще й звинуватили що то їхня робота. Я маю зв’язок з полоненими. Коли батьки телефонують візьміть трубку з такого номера будуть дзвонити з полону. Поговоріть – вони вам вірять, вони просять підтримки. Я не можу цього робити більше. Кожний полонений – то моя біль, кожний 200-тий – рана на серці. Я теж людина, я мама своїм дітям. Я знаю багато правди про загиблих. Мене болить кожний солдат, який повертається “Грузом- 200”. За два роки я досконало знаю по загиблих. Мою команду не запрошують на круглі столи по пошуковцям. Нам вручають повістки, нас поливають брудом. Те, що хлопці Айдарівці сьогодні не доставлені додому…МО взнали що я в Дніпрі по хлопцям. І тут розпочалось все найгірше. Навіть якщо я буду допомагати то не рефа, не сприяння в документах не буде. Зараз телефонують всі бо, що я такого наробила, що МО так бризкає слиною. Хлопці я нічого не зробила, нічого. Ми приїхали забрати по проханню побратимів наших хлопців додому. Ми тут, щоб віддати честь і повагу.
І так частіше і частіше брудом. Зараз МО шукає вплив як на мене можна подіяти. Я просто жінка, я мама. Що мене боятись.
Так я закінчую роботу в допомозі рідним і солдатам. Я теж жива людина, терпіти всі зневаги і образи, погрози. Що боятись. Мою машину знають в кожному куточку України, не кажучи про передову, де вона рідна. Хлопців моїх закидують повістками. Ми не отримували нагород від держави. Ми були поряд з нашими солдатами. Але це нестерпно. Вибачте мене і моїх хлопців. Ми зупиняєм нашу роботу. Я прошу вибачення у солдат і родин. В мене більш немає сили бороти цей ідіотизм.!!!»
Джерело
Відділ моніторингу «Української Жіночої Варти»

Comments are closed.