До четвертої річниці лютневих подій на Майдані Українська Жіноча Варта розпочинає цикл спогадів учасниць Майдану, тих жінок та дівчат, які просто в в ті буремні місяці покинули буденне життя і вийшли боротись за ідеали, за майбутнє, за подальше існування рідної країни.
Можливо тут не буде особливого героїзму, не буде вихвалянь, підкреслення своєї особливої ролі, як це протягом чотирьох років ми бачимо в спогадах політиків.
Це будуть прості розповіді про свій особистий досвід усвідомлення свого місця в житті України, особистої екзистенції, часто – перетворення з обивателя на громадянина, розрізнених індивідуумів – в народ. Саме ці відчуття і емоції ми хочемо зберегти в плині часу.
Історія перша.
Наталка була звичайною дівчиною, не цікавилась політикою, просто жила, дружила, любила, насолоджувалась молодістю та свободою. Читала, малювала, слухала музику, подорожувала. Не задумувалась над ні над долею України, ні над своїм ставленням до рідної землі. Думала просто: ось є Україна, я тут народилась і живу, можливо, колись вивчусь і переїду за кордон,а можливо ні, як складеться .
Але в 19 років доля привела її на Майдан. І це повністю перевернуло її особистий маленький усталений світ
-УЖВ: Для кожного цей Майдан почався в різний час. За три місяці було багато подій, які спонукали все нових і нових людей виходити на протест. Коли він почався особисто для Вас?
– Вперше ми прийшли на Майдан 5 грудня, вже після розгону студентів. Кілька днів відстежували події в інтернеті, а вони, наче сніжний ком, накопичували все більше й більше резонансних подій. Разом із ними росло й суспільне обурення. Поступово люди виходили на Майдан і залишались там. П’ятого грудня до них приєднались і ми.
-УЖВ: Що саме мотивувало Вас вийти на протест?
– Всілякі політичні моменти на той час мене мало хвилювали. І євроінтеграція не цікавила. Але є інші люди, зокрема – студенти, які мають право висловлювати свою думку та виходити на мирні протести. І ніхто не має права так жорстоко бити їх за це. А потім ще й переслідувати. Саме це мотивувало вийти на Майдан та підтримати свій народ.
-УЖВ: Яким Майдан був для Вас?
– Якщо опустити найтрагічніші наслідки, для мене він назавжди залишиться … ну, скоріше як теплий вогник в грудях, він ніколи не згасне. Його назавжди запалив в мені Майдан. Це впевненість у своїй країні, патріотизмі, готовність відстоювати свої права, ставати пліч-о-пліч та боротись. Не відступати. На Майдані я зустріла багато гарних людей, я ніколи їх не забуду.
-УЖВ: Який спогад із Майдану для Вас досі найяскравіший?
– Весь час Майдану яскравий. Нудно не було ніколи. З хорошого – зустріч Нового року на Майдані, коли всім мільйонним натовпом співали гімн. Нібито навіть тоді поставили якийсь рекорд.
-УЖВ: Який момент ви б назвали найстрашнішим?
– Це ще один яскравий момент, але вже із негативним забарвленням. 18 лютого я була на Інститутській, коли почалась зачистка. Друг тримав мене за руку, коли хтось закричав, що потрібно тікати. Пам’ятаю, як бігли, як він відпустив мою руку, біль в плечі та через мить я в центрі беркутівської хвилі падаю на землю. На секунду в голові промайнула думка, що це – кінець, але мені допомогли. Як не дивно, але це був беркутівець, простягнув мені руку та абсолютно спокійним голосом сказав мені не боятись, відвів до стіни найближчого будинку та пішов далі. Все було наче в якомусь маренні. На асфальті калюжі крові, скалічені люди, далі було лише погане. Пізніше в Будинку офіцерів, де був шпиталь, я зрозуміла, що мені в плече втрапила картеч.
-УЖВ: Майдан – це не тільки бої, це кілька місяців життя та роботи пліч-о-пліч із дуже різними людьми. Кого б ви хотіли відмітити?
– В стресових ситуаціях люди показували себе по-різному, і після Майдану деякі теж розчаровували. Але якщо згадувати хороше, то це весь наш рідний намет КУН, наша 34 сотня і окреме вітання 31 сотні Самооборони. Хтось потім став чиновником, хтось пішов на війну, назавжди в серці лишиться біль за загиблими, про деяких взагалі більше нічого не чула і не знаю. Але ті люди – то головна сила майдану.
-УЖВ: Чи ставались якісь веселі ситуації, про які б хотілось згадати?
– Коли ти в компанії друзів, стається багато веселого . Складно щось виокремити конкретне.
-УЖВ: Які висновки Ви зробили для себе? Чи змінив Вас Майдан та яким чином?
– Майдан змінив в мені докорінно погляди на людей та на країну. Більше немає позиції «моя хата скраю». Стало цікавити життя країни та її майбутнє. З’явилась якась усвідомленість. А ще з’явилось розуміння, що коли приходить критична ситуація кожен з нас не одинокий, ми всі разом, ми – народ..
-УЖВ: Підіб’ємо підсумки. Що б хотілось сказати наостанок?
– Я думаю, Майдан всім, і в першу чергу – безпосереднім учасникам, показав, яка ми сила. Коли ми обєднуємось – ми стаємо незламними. Добре було б зберегти в душі кожного ті відчуття братерства та доброти, якими був просякнутий Майдан.
Матеріал підготувала Юлія Ареф’єва, для УЖВ
Фото: приватний архів
Використання матеріалів сайту дозволено лише з посиланням (для інтернет-видань – гіперпосиланням) на
“Українська Жіноча Варта” uavarta.org
- Проект BBC 100 Women про “жінок, які залишились в Україні”. Одна з центральних постатей матеріалу – очільниця УЖВ Олена Білецька - 11.04.2022
- Ukraine Operational information from the regions 03.04.2022 (photo, video)/ Україна Оперативна інформація з регіонів 03.04.2022 (фото, відео)(English/Українською) - 03.04.2022
- Ukraine Operational information from the regions 02.04.2022/ Україна Оперативна інформація з регіонів 02.04.2022 (English/Українською) - 02.04.2022
Телеграм канали:
