Категорії новин

Цві Аріелі: Мене вбили навіть не армійські туалети, а підмітання лісу від голок

Інструктор-волонтер про претензії до командування, застосування підрозділів Нацгвардії України проти мирного населення і підмітання лісу від соснових голок.
Цві Арієлі пройшов службу в піхотній бригаді “Голані” армія оборони Ізраїлю, резервістську службу в спецназі військової розвідки і контрактну службу в одному з локальних антитерористичних підрозділів. Зараз абсолютно безоплатно передає бойовий досвід українським військовим. Він – інструктор-волонтер бригади легкої піхоти Національної гвардії України
Як вийшло, що від волонтерських занять з різними підрозділами Ви перейшли до повноцінної підготовки однієї бригади?

Ну, в бригаді я працюю теж на волонтерських засадах. Просто раніше приїжджав в підрозділ на кілька днів, максимум – на три- чотири тижні. Потім їхав і продовжував займатися своїми справами. Зараз же майже п’ять місяців дуже щільно займаюся роботою з бригадою. Але все на волонтерських засадах. В цьому є плюс – я ні від кого не залежу і можу говорити все, що вважаю за потрібне. Мінус в тому, що праця безоплатна і паралельно неможливо займатися якоюсь роботою. Тому зараз думаю вступити на службу в Нацгвардію.
Як Ви прийшли до бригади легкої піхоти?
Це була не моя ініціатива. Це була ініціатива Бутусова. Він мене покликав, я познайомився з офіцерами бригади, з її командиром, з нинішнім командиром батальйону. Вони розповіли мені своє бачення цього проекту. Я тоді дуже сильно здивувався.
Чому?
Те, як вони це говорили – це було революційно. Вони не поспішали, були тверді у тому, що хочуть проводити відбір, бо не хочуть спочатку все псувати. Так почалося моє знайомство з бригадою. Я поїхав дивитися відбір. У порівнянні з тим, що відбувається в інших підрозділах в Україні, де його або немає в принципі, або він знаходиться в якомусь зародковому стані, те, що я побачив, було вже добре. Але в саму процедуру вніс сильні поправки.

Які?
Треба почати з того, як в Україні проходить відбір. Людей перевіряють по документам. Максимум – з ними проводиться інтерв’ю, і на цьому відбір закінчується. Старий радянський спосіб відбору в спецпідрозділ, як мені розповідали, полягав в тому, що брали спортсменів, які мали розряд або зі стрілецьких видів спорту, або з єдиноборств. На Заході відбір відбувається зовсім інакше – там спортсмен не потрібен. Потрібна людина, яка має певні якості характеру, які дозволять йому бути ефективною одиницею підрозділу
Як там відбирають людей до спецпідрозділу?

Зазвичай відбір відбувається в піхотні підрозділи, тому що це – найбільш важка спеціальність. Він здійснюється не тільки на основі фізичних показників. Не обов’язково потрібен якийсь ніндзя.
Людині в таких підрозділах дають якесь навантаження постійно: він робить зарядку, кудись біжить, ходить, тягне умовних поранених. У кожному підрозділі є певна кількість людей, які грубо кажучи, знімають показники. Умовно назвемо їх статистиками, тому що вони статистику знімають, хоча це не зовсім те слово. Вони ставлять плюсики, якщо людина змінила свого друга, зайшла під носилки, допомогла
Тобто, спостерігають за поведінкою кандидатів?

Так. В першу чергу – за проявом таких якостей, як взаємодопомога (що дуже важливо для бійців піхотних підрозділів), чесність, надійність і відповідальність, лідерські якості, тести на кмітливість, винахідливість і холоднокровність. Наприклад, людині кажуть віджатися 20 разів. Кожен з статистиків записує, що, наприклад, ось ця людина зробила 19 віджимань, а сказала, що, нібито, віджалась 20 разів. Тобто, у неї є схильність обманювати. Це великий мінус. Тому що якщо людина обдурить в бойовій ситуації – це може привести до жертв. Чесність і надійність важливі. Крім того, оцінюють здатність розвинути максимальне зусилля, коли це потрібно. У деяких випадках дивляться на здатність контролювати агресію. Є певні індикатори, які знімають з людини протягом ситуацій, в яких їй важко. Коли людині важко – вона проявляє всі свої якості
За курс молодого бійця, який триває кілька місяців, не проблема розвинути певні фізичні якості постійними тренуваннями. Людина буде мати всі необхідні ефективному бійцю характеристиками: навчиться стріляти, бігати, носити вантажі, ходити марш-кидки, орієнтуватися і так далі. Але що дійсно важко змінити, так це моральні якості. Людину не можна навчити допомагати іншим, якщо вона взагалі ніколи нікому не допомагала і завжди була індивідуалістом.
Коли я прийшов в бригаду Нацгвардії, то побачив, що перевіряється тільки один індикатор – сила волі. Люди, які не дотягнуть до кінця відбору – йдуть. Я запропонував виправити, пояснив як треба, ввели додаткові індикатори. І вийшло вже добре
Якими методиками відбирали?

Знаєте, в Україні помітно впливають всякі психологічні тести і так далі. В Ізраїлі, наприклад, це все менш важливо. Всі солдати ще на етапі призову проходять “первісну розподільну оцінку”. Їх опитують дівчата-військовослужбовці, які перед тим як приступити до виконання своїх обов’язків проходять спеціальний армійський 4-місячний курс і після цього практику. Вони вчаться розпізнавати брехню, мову жестів, визначати соціальну адаптивність і мужність і т. п. А для відбору в елітні частини, бійця опитують два командира підрозділу і психолог, це триває півгодини і тільки якщо людина пройшла відбір.
Немає ніякої строго формальної методики оцінки під час відбору. Його проводять люди з підрозділу, які мають кілька років досвіду служби, і вони точно знають, хто їм потрібен. Аж до того, що кандидати бігають туди-назад з носилками. Просто вважають, скільки разів людина змінила товариша під носилками. П’ять разів змінила – супер! Якщо людина за весь відбір жодного разу не допомогла другові, то яка б у неї не була витримка – вона вже не кандидат. Ось і вся методика. Її результати найкраще відповідають тому, наскільки в результаті людина добре служить в підрозділі.

Скільки часу буде проходити навчання бригади?

Все навчання засноване на навчанні роти. Останні етапи курсу – злагодження роти. Ми сіли, подумали, за допомогою інших інструкторів, за допомогою командира батальйону вирішили, що сучасний курс підготовки можна укласти мінімум в чотири місяці. Але це – самий мінімум.
Ми розуміємо, що нам ніхто не дозволить постійним навчанням займатися рік. Хоча це, звичайно, було б краще. Тому розпланували, що за чотири місяці з людей, які пройшли відбір, можна зробити одну роту. Прийде друга рота – її теж можна буде зробити за чотири місяці, і так далі. Бригада – це ж не одна рота, там багато людей.
Що з ними потім буде, коли курс закінчиться?

Буде залежати від рішення командування. На даному етапі стоїть завдання сформувати батальйонно-тактичну групу. Тобто, піхотний батальйон плюс засоби підтримки. Як тільки вона буде сформована – зможе відправитися на виконання завдання. Найбільш логічним виглядає, що вона поїде в зону АТО. Але Національна гвардія може застосовуватися не тільки проти сепаратистів. Якщо десь будуть якісь терористичні акти з боку будь-яких сил як, наприклад, було в Мукачево, або військові дії в інших містах, то цей підрозділ може займатися такими випадками.
Але на даному етапі зона нестабільності – це АТО. Підрозділ піхоти, це не ті люди, які бігають з палицями і щитами. В курсі навчання ніхто не розповідає, як бити людей кийками по голові або заарештовувати. Тому якщо що, то займатися підрозділ буде, умовно кажучи, “стріляниною”.
Для розгону масових акцій його можуть використовувати?

Логіка підказує, що навряд. Але що прийде завтра в голову керівникам ніхто не знає. Точно також десантники 95-ї бригади можуть бути кинуті в центр Києва. Ми прекрасно знаємо, що армією керують люди, наближені до президента, і найбільш логічно, що такі речі він довірятиме своїм людям, а не МВС, з яким у нього не дуже хороші стосунки.
Ризик, що наш підрозділ буде кинуто проти мирного населення, не більший, ніж, наприклад, для підрозділу десантників.
Виходячи з тих записів навчання, які Ви публікуєте, мотивація у хлопців в підрозділі просто божевільна. Це не те, що можна виховати ззовні. Вони вже приходять такими?

Так.
Просто у Вас в підрозділі цю мотивацію не гасять?

У нас її розвивають.
Та проблема, яку я побачив в Україні, – у командирів немає ніякого розуміння важливості відносин між солдатами і командирами. Вони не знають, як розвивати ініціативність. На це накладається все інше. Якщо у солдатів немає нормального, адекватного мислення, то навчити їх не можна.
Типовий приклад з нашого підрозділу. У нас багато строковиків, які підписали контракт, і я був шокований тим, що вони не ставлять запитань.
Взагалі?
Майже так. Більш того, вони не просто не ставлять запитань, а роблять купу помилок при виконанні завдань. Раз я помітив, другий, третій, а потім просто попросив їх за це покарати.
За те, що роблять помилки, або за те, що не питають, як правильно?

За те, що не питають. Їм було чітко сказано, що вони віджимаються саме за те, що не питають. З тими, хто не був строковиками, легше. Але у строковиків просто знищили особистість і їх ініціативність. Я просив командирів заборонити їм говорити “Зовсім ні!” у відповідь на слова “Є питання?”. Вони все це говорять. Так не можна! Якщо є питання – постав. Якщо немає – промовч. Але не можна, щоб весь стрій відповідав “Зовсім ні!”.
Людей на строковій службі забили, вони бояться запитати, тому, що вони будуть за це покарані. Багато розповідали, як до них ставилися командири в інших підрозділах, лаяли їх матом. Я сам це бачив. До молодих строковиків ставляться, як до якоїсь тварини. Їм кажуть: “Закрий рот і роби, що сказано”. Таку армію неможливо навчити.
А взагалі можна розвинути звичку не боятися того, що ти будеш покараний за ініціативу або цікавість?

Я попросив інструкторів, які проводять відбір, ввести тести на ініціативу. Щоб спочатку людям, які її виявляють, віддавалася перевага. Але розвинути її теж можна.
В Ізраїлі, до речі, серед солдатів прийнято ставити питання. У Талмуді є тридцять слів для позначення поняття “питання”. Євреї взагалі дуже багато запитують. Це нормально. Що мене вразило, що в Україні питання не ставлять в принципі. Тому що задати питання – це звернути на себе увагу, а це трошки ганебно. Мені розповіли, що в українських школах теж було так. Тобто, це не тільки армії стосується. І це проблема.
Я коли читаю опис операції, в ході якої намагалися деблокувати Донецький аеропорт, вже бачу, як все відбувалося, коли техніка виявилася або зламаною, або зламалася, вийшовши з бази. Знаєте, чому операції не вдаються?
Чому?

Тому що коли дають завдання і запитують, чи все нормально, у відповідь чують: “Звичайно, нормально!”. Ось це “звичайно, нормально” повторюється на всіх етапах. Люди бояться сказати, що це – не нормально, є проблеми. А то, що техніка зламається або хтось загине, для них неважливо. І це реальність.
Розуміння цінності життя одного окремого взятого солдата Ви в українського командування бачили?

Воно і у народу не завжди є. Але у командування його немає взагалі.
Це ж страшно.

Так. У мене в принципі є великі претензії до командування, але не хочу все озвучувати, тому що сподіваюся, що воно зміниться. Якщо ж я їх озвучу, то буде сильний конфлікт. Мене і так дуже не люблять в Главку, за те, що я прямо озвучую деякі речі, які вони не хочуть чути.
Не люблять – півбіди. А працювати не заважають?

Не заважають, тому що у нас, ізраїльських і українських інструкторів, є підтримка з боку міністра Авакова, і це прекрасно розуміють. Я знайомий з міністром. Ще краще знайомий з його заступником – Тиграном Авакяном, який курує цей проект і реально допомагає в його реалізації. Він, наприклад, з представниками йєзидської громади нещодавно шашлики привіз. 250 порцій, які з’їли 50 осіб – настільки люди голодні були від неадекватного харчування, яке надає Нацгвардія.
Взагалі, на тлі цього всього я був вражений, що в верхах є люди, які дуже хочуть змін. Проблема в тому, що вони стали на чолі відпочатку громіздкої, корумпованої і неефективної системи. Тому будь-яке майбутнє керівництво зіткнеться з подібною проблемою.
В Україні модне поняття є – “політична воля”. Так ось, якщо б такої політичної волі не було, то мене, звичайно, вигнали б уже через день. Буквально після того, як я написав про ті ж вбиральні

Ось, до речі. Вбиральню нормальну зробили?
Звичайно ж ні! Там така хвиля піднялася! Вони дзвонили командиру бригади, командиру батальйону, прес-офіцеру нашому. Прес-офіцера, скажімо так, лаяли за те, що він лайкнув цей пост. При цьому мені ніхто особисто не дзвонив. Я спілкувався з одним із заступників командувача і запропонував йому зі мною пройти скористатися даною вбиральнею. Він мені відповів: “Я з Вами сперечатися не буду!”, Повернувся і пішов
Тобто, замість того, щоб в ції нещасніїкам’яній вбиральні пробити дві дірки в стінах, щоб була адекватна вентиляція, поставити якісь дерев’яні перегородки, щоб люди могли в самоті в туалет сходити і рядочком не світити голими дупами, вони всю енергію кинули на те, щоб натиснути на командирів бригади. Щоб ніхто не розповідав, що в підрозділі щось не так. Ми потім свої дерев’яні туалети зробили. Але зовсім мене вбили навіть не вбиральні, а підмітання лісу від соснових голок.
В сенсі?

Ну, ось строковиків змушують підмітати ліс від соснових голок. Ліс. Від голок.
Навіщо?

Не знаю. Напевно для того ж, для чого їх постійно змушують фарбувати бордюри або мити стіни будівель ганчірками на морозі. Особовий склад сприймають як рабів. Зрозуміло, що мобілізованих, маю на увазі інші підрозділи, не можуть змусити щось робити, тому багато мобілізованих зайняті тим, що п’ють горілку, а інші – просто адекватні люди, які розуміють, що приступили до бою, а не в якості робочої сили. Але це, в тому числі, питання того, що мобілізація неправильна – закликали людей, які не хочуть служити. Строковики ж взагалі займаються незрозуміло чим. Вони до нас підходять і запитують: “Хлопців, а як до вас потрапити?”.
За рахунок високого рівня мотивації, як розумію, проблеми зловживання алкоголем у вас в підрозділі немає?

Взагалі ні. Я не бачив. Більш того, я впевнений, що якщо хтось з’явиться, то командування його моментально вижене.
Євгенія МАЗУР, 24 ТБ
Відділ моніторингу “Української ЖІночої Варти”