Категорії новин

The Hill. Заходу потрібно управляти неминучим розпадом Росії

Тривалі атаки Росії на Україну і її наполегливі дії по підриву західних країн вказують на те, що Вашингтону і Брюсселю не вдалося приборкати імперські прагнення Москви. Так пише в американському виданні The Hill експерт Януш Бугайский – старший науковий співробітник вашингтонського Центру аналізу європейської політики (Center for European Policy Analysis). Співавтор книги Eurasian Disunion: Russia’s Vulnerable Flanks (Євразійський розлад. Уразливі фланги Росії).
Взаємодія, критика і обмежені санкції лише підсилюють існуючі в Кремлі уявлення про те, що Захід слабкий і цілком передбачуваний. Щоб стримати російський неоімперіалізм, потрібна нова стратегія, яка буде сприяти занепаду Росії і дозволить подолати міжнародні наслідки від її розпаду.
Росія слабша, ніж здається, а Захід сильніший, ніж його зображують. При режимі Путіна, який скоро розпочне третє десятиліття свого правління, ця країна здійснила перехід від початкової демократії до нестійкого авторитаризму.
Хоч Москва не зуміла модернізувати свою економіку, щоб вийти на рівень глобальної конкурентоспроможності, Кремль досяг успіху в такій сфері як дезінформація. З її допопомгою Кремль презентує Росію як країну, що поступово посилються і не поступається в своїй міцності Сполученим штатам .
Насправді ж Росія знаходиться в стані занепаду, і свою внутрішню неміч вона маскує зовнішніми наступальними діями. Російська економіка в застої. За даними Світового банку за 2017 рік, за розмірами валового внутрішнього продукту на душу населення вона займає лише 62-е місце в світі.
Навіть російській оборонний бюджет скорочується і насилу досягає 10% від американського. Через низькі ціни на енергоресурси, деградацію інфраструктури, всепроникнення корупції і західні фінансові санкції державні доходи скорочуються, рівень життя падає, конфлікти в суспільстві посилюються, а регіональні заворушення збільшуються.
Одних тільки економічних показників недостатньо для того, щоб судити про близькість Росії до розпаду, проте посилення соціального, етнічного та регіонального тиску вказує на те, що ця країна наближається до подрібнення на частини.
Росія не зуміла перетворитись в державу, яка володіє сильною етнічною або громадянською самоідентифікацією. Через вплив царського і радянського спадків вона залишається імперською структурою.
Громіздка Російська Федерація складається з 85 «суб’єктів», 22 з яких є республіками, де проживають неросійські народи. Вони знаходяться на Північному Кавказі і в Поволжі. Крім того, там є численні регіони з чітко визначеною ідентичністю, які все більше відокремлюються від Москви.
Замість того, щоб проводити курс на децентралізацію, йдучи назустріч прагненням регіонів, Кремль послаблює їх автономію. Свідченням тому є новий закон про мову, призначений для просування «русифікації», а також плани щодо злиття і ліквідації ряду регіонів.
Тиск наростає по всій країні. Посилюється невдоволення призначеними Кремлем місцевими губернаторами і тим, що Москва привласнює регіональні ресурси. Дійсно, такі регіони як Саха і Магаданська область на Далекому Сході, які володіють значними запасами корисних копалин, цілком можуть стати успішними державами, якщо Москва перестане їх експлуатувати.
Нові держави виграють від налагодження більш тісних економічних і політичних контактів з сусідніми країнами, що будуть не залежати від Москви, чий федеральний бюджет різко скорочується. До того ж, старіння інфраструктури призведе до того, що мешканці Сибіру і російського Далекого Сходу будуть ще більше відокремлені від центру, а це спричинить подальше посилення вимог про відокремлення і суверенітет.
З урахуванням російських внутрішніх хвороб натиск із сторони Заходу був би більш ефективним, ніж захисна реакція. Вашингтон повинен повернутися до тих ключових принципів, які супроводжували розпад Радянського Союзу. Для цього він повинен підтримувати демократизацію, плюралізм, права меншин, справжній федералізм, децентралізацію і самовизначення дуже різних російських регіонів і етнічних груп.
У той час як Москва прагне розколоти Захід, Євросоюз та Організацію Північноатлантичного договору (НАТО), підтримуючи в цих цілях націоналістичні і сепаратистські партії в Європі, Вашингтону слід сприяти регіональному і етнічному самовизначенню всередині Російської Федерації. Це дасть потужний сигнал про те, що Захід цілком здатний належним чином реагувати на підривні дії Москви.
Аргументи на користь розпаду треба обґрунтувати логічно. Щоб вижити, Росії потрібна федеральна демократія і сильна економіка. А оскільки демократизації на горизонті не спостерігається, а економічні умови погіршуються, федеральна структура ставатиме все більш некерованою.
Щоб керувати процесом розпаду і знизити ймовірність конфліктів, які перейдуть державні кордони, Заходу потрібно налагодити зв’язки з різноманітними російськими регіонами і підтримати їх мирний перехід до державності в непередбачених обставинах і нештатних ситуаціях, передбачаючи ті небезпеки і сприятливі можливості, які можуть виникнути в зв’язку з дробленням Росії на частини.
Зокрема, європейським сусідам Москви необхідно забезпечити достатню безпеку, щоб вони могли захиститися від найбільш дестабілізуючих сценаріїв, і в той же час підготуватися до взаємодії з новими утвореннями на уламках Росії.
Деякі регіони можуть приєднатися до таких країн як Фінляндія, Україна, Китай і Японія, оскільки Москва в минулому силою забирала території цих країн. Республіки Північного Кавказу, Поволжя, Сибіру і Далекого Сходу можуть стати повністю самостійними державами, налагоджуючи стосунки з Китаєм, Японією, США і Європою.
Неувага до розпаду Росії може більшою мірою зашкодити інтересам Заходу, ніж підготовка до подолання міжнародних наслідків від такого розпаду. Щоб уникнути раптових геополітичних потрясінь і можливих військових зіткнень Вашингтон повинен контролювати і заохочувати мирний розкол, встановлюючи зв’язки з новими утвореннями.
Несподіваний крах Радянського Союзу повинен надати урок про те, що ті трансформації, які йдуть віддалено, відбуваються незалежно і від дезинформаційних кампаній Кремля, і від короткозорої прихильності Заходу до збереження нестійкого статус-кво.
Джерело: thehill.com