Категорії новин

Тетяна Серебреннікова: «Вишивання – це моя ділянка фронту сучасної війни»

До Дня вишиванки Українська Жіноча Варта задала декілька питань відомій вишивальниці та популяризаторці української вишивці, члену УЖВ, завідуючій дитячої бібліотеки імені В А..Симоненка Тетяні Серебреніковій.
– Тетяно, коли мистецтво вишивання з’явилось в твоєму житті?

– Вишиваю з дитинства, мабуть, генетична пам’ять не дає спокою, бо всі жінки по материнській лінії мали хист до рукоділля. Прабабусина хата в с. Юрівка, що під Києвом, була повна рушників і вишитих подушок. Вона так і залишилась для мене взірцем оселі, де живе краса і затишок
– На твою думку, що означає вишивка для українців, яку роль вона грає в житті нації? Прикладне заняття чи, все ж таки, щось більше?

– Оздоблений ручною вишивкою одяг, це, однозначно, ознака національної ідентичності українців. 150 років тому українська інтелігенція попри заборони на мову і все національне несла українську культуру у світи саме через український орнамент; покоління шістдесятників одягло вишиванки, проявляючи українську позицію; з часу Незалежності традиційна ручна вишивка пройшла вже цілий шлях – і набувала шаленої популярності, і знецінювалась китайськими підробками і маспошивом. Проте всі ці прояви популярності вишитої сорочки мають місце бути в нашій історії і культурі. А найбільш конкурентоздатні зразки потраплять і в майбутнє.

– Як би ти особисто для себе означила що таке – українська вишиванка?

– Особисто для мене наша вишивка є способом життя, мислення, самовираження, вдосконалення, навчання і передачі знань. Мені подобається сам процес творення, який є суцільною молитвою-медитацією і збалансовує будь-який мій психоемоційний стан; я просто не можу цього не робити (не вишивати), а з певного часу це ще й моя ділянка фронту сучасної війни.
– Останнім часом в світі вишитий одяг набув шаленої популярності. Чим це обумовлено?
– Саме Україна чотири роки тому задала цей тренд в світовій моді. Але слід зазначити, що ручна вишивка, як явище, взагалі поза часом. Майстерно зроблений вишитий одяг, як колись, так і тепер, варто лишати у спадок. Робити такі дорогі подарунки близьким людям. Звісно, далеко не весь вишитий одяг переживе декілька сезонів поспіль, хоча сам тренд тримається, як вже сказано, тримається вже чотири рок. Але ось наша команда в ательє ZETA atelier намагаємось створювати такий сучасний одяг з ручною вишивкою, який не соромно буде за 50-100 років витягати із скринь майбутнього та ототожнювати з нашим часом.
– На твою думку: чи є якийсь загальнолюдський код у вишиванні? Адже доволі часто ми бачимо дивне співпадіння в орнаментах різних, часто далеких один від одного, народів?
– Звісно, є. Є універсальні і широко розповсюджені символи, які у всі часи трактувалися приблизно однаково. Є поняття декоративного орнаменту, а є сакрального. Оці сакральні значення у людства часто співпадають. Цікаво те, що цей універсальний сакральний код в наших вишиваних традиціях представлений напрочуд повно.
– Не секрет, що останнім часом в Україні довелось і відновлювати традиції вишивання і зв’язувати розірванні кінці історичних ланцюжків цієї традиції. Ти була ініціаторкою декількох проектів з цієї тематики. Розкажи про здійснене, і те, що планується.
– На сьогодні найуспішнішим своїм проектом з поширення української вишивки вважаю Всеукраїнський проект «Вишивка етнографічна:«Украинский народный орнамент: вышивки, ткани, писанки» О.П. Косачева, Киев, 1876», присвячений першій ґрунтовній науковій роботі з української орнаментики Ольги Петрівни Косач; він об’єднав десятки майстринь з 17 областей України, були проведені сотні заходів і майстер-класів з вишивки і до якого долучалися тисячі людей. Зараз розпочато ще два проекти: «Вишитий одяг видатних українців» і «Гадяцька сорочка» . Вірю, що традиції більше перервані не будуть, і переконана в тому, що вишиваючи зараз на себе і для себе , ми даємо змогу потрапити нашим народним технікам вишиття в майбутнє.
Українська Жіноча Варта