Так, я жінка. Заберіть мене до війська!


“З дискримінацією зустрічаєшся щодня, і щоразу ти повинна доводити, що ти не безголова панночка, яка вирішила полоскотати собі нерви, що твоє рішення є усвідомленим і ти повністю приймаєш можливі наслідки. Найбільш часті вирази: “Ти ж жінка, тож ти не робитимеш того й того” і одночасно “Ти насамперед військовослужбовець, а не жінка, тому йди і роби це”. І ці суперечливі висловлювання частенько уживаються в одній фразі. Цікаві й небезпечні завдання ти повинна вибивати зі скандалами і погрозами. І лише зарекомендувавши себе як людина, яка двадцять-тридцять разів виконала завдання, ти можеш розраховувати, що тебе не відсунуть на другий план і дозволять працювати”. Сьогодні це реалії українського війська, якщо заходить про жінок у ньому
“Хлопці, які захищають нашу країну на сході, тримайтеся!”. “Низько вклоняємося нашим мужнім чоловікам, які воюють за те, щоб їхні дружини і діти спали спокійно”. “Найкращі сини гинуть на цій війні”. Це цитати з виступів політиків, матеріалів ЗМІ та й просто з побутових розмов. Коли йдеться про конфлікти, війни, миротворчі місії, підсвідомо мають на думці чоловіків. Жінок-військовослужбовців, як правило, обходять увагою, ну бо “а скільки там тих жінок”.
Тож спробую відповісти на це запитання “скільки там тих жінок” у війську і, зокрема, на війні. Згідно з офіційними даними Міністерства оборони України, станом на квітень 2017 року у Збройних силах України проходять службу і працюють 53 707 жінок. Із них 21 363 – військовослужбовиці (у тому числі 3 209 жінок-офіцерів, 4 692 особи сержантського, старшинського складу, 12 929 жінок-солдатів, 533 жінок-курсантів) та 32 344 особи цивільного персоналу.
Суха статистика, скажете ви, яка абсолютно не відображає прямої участі середньостатистичної жінки у щоденних протистояннях на лінії фронту із середньостатистичним бойовиком, який (не виключено) теж може бути жінкою. Йдемо далі. У військових частинах бойового складу проходять службу близько 10 тис. жінок, із них 639 жінок-офіцерів. За участь у проведенні АТО станом на кінець травня 2017 року статус учасниці бойових дій дістали 5 287 жінок. Під шум скептичних овацій “знаємо ми, як УБД отримують” пропоную такі цифри. Статус “учасника/ці” це одне, а от державні та недержавні нагороди за певні вчинки в зоні бойових дій – це дещо інше. Тож чи висять медалі на жіночих грудях? Знову ж таки, за даними українського оборонного міністерства, за час АТО нагороджено 1 857 жінок, із них державними нагородами України – 84 особи (трьох осіб – посмертно!!!); відзнаками Міністерства оборони України – 507 осіб; відзнаками начальника Генерального штабу – Головнокомандувача Збройних сил України – 1 266 осіб.
Три загиблих жінки, яких нагородили посмертно за участь у війні. Ви знали про них? Чи чули ви їхні історії? Чи знаєте їхню мотивацію? Чи задумувалися, що у щоденних зведеннях речників про “загиблих українських військовослужбовців” можуть бути і жінки?
“Нежіночний” закон
“З урахуванням досвіду проведення АТО на сході країни, в ході якої певна кількість військовослужбовців-жінок практично довела свою спроможність обіймати бойові посади, та з метою усунення дискримінаційних норм Генеральним штабом Збройних сил України було внесено зміни до наказу Міністерства оборони України від 27.05.2014 № 337, якими передбачено суттєве розширення переліку військових посад військовослужбовцями-жінками”, – йдеться у відповіді Міноборони на мій запит. Що це означає? Що відтепер певний перелік бойових посад відкрито для жінок (снайпер, мінометник, розвідник тощо). Їм не треба більше бігати на бойові завдання і водночас числитися кухаркою чи ще кимось ППДшним. Однак для жінок поки є недоступною величезна кількість посад:
– роботи, пов’язані з використанням вибухових та отруйних речовин, водолазними роботами;
– роботи, пов’язані з безпосереднім гасінням пожеж; усі посади на підводних човнах та надводних кораблях (крім посад медичного та морально-психологічного забезпечення);
– окремі посади у підрозділах спеціального призначення.
Чому жінок мало в ЗСУ і ще менше бойових?
Щоб окреслити загальну картинку, чому жінки набагато рідше йдуть воювати, я опитувала жінок різного віку, статусу, чоловіків-військовослужбовців, бойових і не бойових армійок. Найбільш поширеною причиною було стереотипне суспільство і соціальні ролі “жінка-мати-берегиня” і “чоловік-захисник-мисливець”. Якщо комусь “пощастило” ще й зрости у патріархальній родині, то тобі якимось чином треба пояснити цій родині та близьким, для чого тобі війна і чому там без тебе не обійдуться. Або нічого не пояснювати, зібрати речі і піти, як зробили це деякі з дівчат і жінок.
Не безголова, ніжна дамочка? Доведи. Ти вже в підрозділі. І, можливо, в зоні АТО. І навіть, можливо, на передовій. Дуже показовою є історія Оксани Чорної, жінки, яка довгий час волонтерила, але потім пішла служити військовим медиком на передову.
“З дискримінацією зустрічаєшся щодня, і щоразу ти повинна доводити, що ти не безголова панночка, яка вирішила полоскотати собі нерви, що твоє рішення э усвідомленим і ти повністю приймаєш можливі наслідки. Найбільш часті вирази: “Ти ж жінка, тож ти не робитимеш того й того” і одночасно “Ти насамперед військовослужбовець, а не жінка, тому йди і роби це”. І ці суперечливі висловлювання частенько уживаються в одній фразі.
Цікаві й небезпечні завдання ти повинна вибивати зі скандалами і погрозами. І лише зарекомендувавши себе як людина, яка двадцять-тридцять разів виконала завдання, ти можеш розраховувати, що тебе не відсунуть на другий план і дозволять працювати. Ну, у мене так було з виїздами під обстріл. Я пам’ятаю свій перший раз, і моє щире здивування було, коли командир дозволив поїхати. У мене щелепа відпала, коли на двадцяте моє прохання “давай я поїду”, я почула “ну, гаразд, їдь”. І все пройшло на “відмінно”. Коли я без пригод привезла пораненого до лікарні, я від всіх ще сто разів почула про те, “хто її пустив” і “що, нікого іншого не було”. Ні тобі “спасибі”, “ти там молодець”, “ти впоралася”…
Потім були ще і ще виїзди, більше і більше довіри. І вже на другий рік війни я могла розраховувати, що мене просто розбудять посеред ночі і скажуть, що “на Протоні обстріл, 1-300 (один поранений, – ред.), їдь без фар”. Хоча якесь нове завдання все одно доводилося вибивати. Так було, наприклад, з обміном 200-х (загиблі, – ред.). От не підеш, і все. Ти – жінка, тому не підеш. І тоді теж командир всупереч ремствуванням підлеглих сказав: “Ну, ок, іди”. Потім при наступних обмінах мені просто передавали, що потрібно бути там і там в такий-то час”.
Доводити і працювати вдвічі більше за чоловіків, особливо спочатку. Так радять досвідчені жінки, які мають бойовий досвід.
Жінка-снайпер і військовий блогер Олена Білозерська розповіла таку історію.
“А на фронті майже необхідно заперечувати будь-які прояви ставлення до себе як до дами. Тоді ситуація була така: ми взяли населений пункт і ввечері трошки святкували. Командир каже: “Наступний тост – за наших прекрасних дам, за Олену і Юлю”. Юля встає і каже: “Я не приймаю вашого тосту, я не прекрасна дама, я боєць”. Потім я її питаю, чому вона так гостро зреагувала, адже ніхто не мав на меті її образити. А вона відповідає: “З цього все починається. Спочатку називають прекрасною дамою і дарують квіти, а потім перестають пускати на бойові”.
А потім в одному з інтерв’ю Олена Білозерська розповіла, що після закінчення війни хоче народити дитину. Чому ні? Хто сказав, що це не можна поєднувати? Відвоюй і поберегинь, або навпаки.
Тепер щодо практичних обмежень під час служби
Жінка може вступати на військову службу за контрактом, поки їй не виповнилося 40 років, чоловіки – до 45-60 років, залежно від військового звання. Граничний вік перебування у запасі для жінок становить 50 років, для чоловіків – 60-65 років, залежно від звання.
Для жінок існують численні обмеження на призначення у добовий наряд, відправлення у відрядження і проводження військових зборів.
Ось як написано у Статуті внутрішньої служби ЗСУ:
“Військовослужбовці-жінки, як правило, до складу добового наряду не призначаються. Військовослужбовців-жінок залежно від військового звання та посади можуть у разі потреби призначати з додержанням законодавства черговим фельдшером (санітарним інструктором), черговим штабу, їдальні, посильним, черговим чи днювальним жіночого гуртожитку. Військовослужбовці-жінки призначаються також на чергування за спеціальністю”.
А, наприклад, в додатку до цього ж статуту жінок виділено в окрему категорію:
“Опитування кожної категорії військовослужбовців (рядовий склад, сержантський і старшинський склад, склад прапорщиків і мічманів, офіцерський склад, військовослужбовці-жінки) проводиться окремо. Опитування офіцерів проводиться за посадами – окремо командирів взводів, рот, батальйонів та осіб, прирівняних до них. Заступники командирів (від роти і вище) опитуються окремо від своїх командирів, а офіцери управління частини – окремо від офіцерів підрозділів”.
Військова психологиня Оксана Бєльська, яка працює з бойовими підрозділами просто на передовій, зокрема під час зіткнень, розповіла своє бачення найбільших гендерно обумовлених проблем в армії та припустила, що саме треба зробити, щоб більше жінок прагнули служити у війську:
“Форма. Гарантований достойний соціальний пакет, як у чоловіків, плюс додаткові пільги для матерів з дітьми, матерів-одиначок (дитячі садки, вищі навчальні заклади, гарантовані пільги в оплаті та пільги на вступ)”.
Однак зазначу, що в українських Збройних силах чоловіки, як і жінки, мають право піти у декрет. Контракт з військовослужбовцем призупиняється, але зі збереженням робочого місця.
Де покращення?
У Міноборони немає програм гендерної політики як таких, оскільки концепцію Державної соціальної програми забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2021 року наразі опрацьовують Міністерством соціальної політики України. Але є Національний план дій з виконання резолюції Ради безпеки ООН 1325 “Жінки, мир, безпека” на період до 2020 року, затверджений Кабміном.
У квітні минулого року було створено робочу групу, яка, згідно з цією резолюцією, удосконалювала б закони з урахуванням гендерних питань, працювала би з персоналом ЗСУ, вчила їх до результату “гендерно обізнаний”. Минулого року була дуже гучна і гаряча новина про те, що при міністрі буде радниця з гендеру. Однак ця тема поки що досі не втілилася в життя, хоча людину визначено. “Питання запровадження посади радника міністра оборони України з гендерних питань на цей час опрацьовується”, – відповіли у МО.
Експертка з гендеру Олена Суслова, яка разом зі своєю командою допомагає реформувати Міністерство оборони і Міністерство внутрішніх справ, виокремила топ-5 проблем, які заважають лобіювати гендер у відомствах:
1. Спротив чиновників середнього рівня, які пояснюють своє небажання щось робити секретністю, високими державними інтересами, політичним тиском тощо, а проблема просто в тому, що п’ята точка намертво прилипла до стільця.
2. Люди, що гальмують реформування армії, є частиною суспільства, в якому також безліч людей, що не бажають змін, в усьому звинувачують інших, шукають винних поза собою.
3. Простіше будувати нове, ніж ремонтувати старе, тим більше на гнилому фундаменті. Це як будівельник кажу.
4. Серйозні реформи не роблять швидко, треба бути наполегливими, терплячими, радіти першим ознакам змін.
5. У нас вже багато чого зроблено, а буде ще більше – нам потрібен реалістичний оптимізм!
Тут мав би бути величезний абзац про міжнародний досвід служби жінок, залучення до миротворчих місій, практика армій розвинених країн світу, командування жінкою величезними підрозділами чи запуск томагавків. І так зрозуміло, ми позаду. Не тільки у гендерних питаннях. Однак ідеться про те, як зробити краще і справедливіше.
Висновок, або Коли ж з’являться жінки-генерали?
1. Долаємо гендерні стереотипи і стираємо соціальні ролі. Жінка може служити на рівні з чоловіком, що неодноразово доведено. Життя чоловіка таке ж цінне, як і жінки. Смерть обох є однаково трагічною.
2. Змінюємо законодавство, враховуючи гендерні особливості, а не стереотипну заангажованість.
3. Скасовуємо список заборонених посад.
3. Урівнюємо пільги і соцвиплати.
4. Шиємо зручну форму.
5. Впроваджуємо фемінітиви (офіцерка, речниця, мінометниця, генералка тощо). Необхідно залучити лінгвістів і лінгвісток, щоб не різало вуха.
6…
“Що хотіла б покращити, – міркує прес-офіцер 36-ї бригади морської піхоти ВМС ЗСУ Олександра Безсмертна, – то це, мабуть, рівень відбору на службу за контрактом жінок-військовослужбовців. Якісно, а не кількісно. Щоб жінка, котра йде служити, була мотивована, прагнула чогось, але це знову ж таки залежить особисто від кожного з нас. Щоб вже на початку жінки розуміли, що у війську всі повинні бути рівними, тоді, може, й у лавах ЗС України більшість перестане вважати жінку у формі, як “безкоштовний додаток” для краси… Так, хтось сказав, що “наша сила – в нашій слабкості”…, але в умовах становлення сучасної української армії, ескалації збройного конфлікту на сході України слабкості не місце!”.
Ірина Сампан
Джерело