ПОСТ-РЕЛІЗ вишкіл по психології. «Від травми до відродження: шляхи профілактики ПТСР»

06 березня  2015 року Громадською організацією «Українська Жіноча Варта» та  Людмилою Литвененко дипломованим психологом був проведений вишкіл  по психології. «Від травми до відродження: шляхи профілактики ПТСР»
Вишкіл проходив в приміщені Управління освіти Шевченківського району м. Києва, за це дякуємо п Євгенії Яровій за допомогу в організації заходу
. Вишкіл з психологічної підготовки .
Тренер: Людмила Литвиненко – дипломований психолог, тренер-психодраматерапевт, сертифікований Європейським інститутом психодрами (PIFE, Німеччина), супервізор PIFE. Засновник школи психодрами в Україні, перший Президент Асоціації психодрами. Науковий співробітник та психолог-консультант лабораторії консультативної психології та психотерапії Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України, керівник Кризового центру медико-психологічної допомоги.
Ось які маємо відгуки від учасниць і любих наших дівчат!
Відгук від Горіха Зерна у ФБ:
Сьогодні ГО “УКРАЇНСЬКА ЖІНОЧА ВАРТА” розпочало цикл психологічних тренінгів. Перший семінар «Від травми до відродження: шляхи профілактики ПТСР» (пост-травматичного стресового розладу).
Вкотре хочу подякувати дівчатам із “Жіночої Варти” – Olena BiletskaEvgenia Onopchenko, іншим подругам – за маніакальну наполегливість, з якою вони рухаються до поставленої мети. Я знаю багато ініціатив, які згасають на етапі пошуку приміщення, і це нормально у нашій ситуації. А тут реалізується проект за проектом, у різних напрямках, з постійним розширенням географії та тематики. Це дійсно дуже складно.
Я рада, що взяла участь у заході. У принципі, у нас, дівчаток-волонтерів є така мила слабкість – час від часу нам хочеться думати про себе як про “психологів”. Звичайно, до першого зіткнення з реальністю, коли рятує тільки здоровий глузд та самоіронія. Навіть буваючи у зоні АТО наскоками, дуже швидко переконуєшся – у війні взагалі немає нічого романтичного. Ніхто не буде з вами вести тривалі розмови або ділитися своїми переживаннями. У бійців вкрай брудна, виснажлива і невдячна робота, і їм просто не до нас, правда. Твоя задача – швидко розвантажитися і не плутатися під ногами.
І одночасно ми розуміємо, що це все не може минути даремно. Деякі речі складно викинути з голови, навіть якщо ти не був учасником подій, а тільки проїхався по території наступного дня. А для реальних комбатантів це досвід, який змінює на все життя.
Буквально у вівторок я проводжала друга на війну. Ми сиділи у “Мафії” на Хрещатику, я бавилася дзвінком, який викликає офіціанта. І одночасно прощалися, тому що назад у Київ повернеться незнайома мені людина. Чоловіка, якого я бачу перед собою, більше не існуватиме.
Сьогоднішній семінар вела пані Людмила Литвиненко, науковий співробітник та психолог-консультант лабораторії консультативної психології та психотерапії Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України, керівник Кризового центру медико-психологічної допомоги. Ми говорили (ну добре, ми слухали) про різні прояви стресового розладу, про методики роботи з такими людьми, про “швидку допомогу” – що можна зробити тут і зараз? – і перспективи реабілітації. Лектор весь час поверталася до одного слова, знову і знову вкладаючи у голову, в надії, до ми запам’ятаємо і якось донесемо до чоловіків і жінок, які цього потребують. Це слово – “нормально”.
Це нормально, що якийсь час ви не зможете спати. Що у вас болітиме голова, що загостряться всі хвороби, які були до війни. Що неможливо терпіти чужі дотики, особливо коли хтось підходить ззаду, і самому торкатися інших людей. Що все бісить, у тому числі власна дружина. Що з’являється проблема різких звуків… Хороша новина тут тільки одна – майже все, що не вбиває нас відразу, можна виправити. Українські психологи – справжні, не аматори – зараз проводять колосальну роботу, адаптуючи світовий досвід (який насправді нам не підходить) до наших реалій, формуючи та відпрацьовуючи власні методики. Я особисто була вражена тактом і серйозністю підходу до справи.
У Києві є кілька лабораторій та інститутів, які займаються пост-травматичними розладами. Я думаю, ми можемо рекомендувати Кризовий медико-психологічний центр Інституту психології (вул. Паньківська, 2, тел. (044) 288-33-48). Як мінімум, туди можна просто подзвонити, щоб хоч якось оцінити свої перспективи, домовитися про очну консультацію. (Моя порада – просіться до пані Людмили Литвиненко).
Ну і наостанок. Першу частину семінару присвятили трішки дивній вправі. Ми “пройшлися” по столітній історії України, відзначаючи віхи, які досі болять. Звичайно, це не новина – ми повторюємо пройдене, доки не будуть винесені певні уроки. Але коли бачиш цю доріжку перед собою – мороз по шкірі. Я особисто згадувала Гончара. Зараз спеціально відшукала текст 70-річної давнини, перечитую:
“Хто з нас проб’ється? Хто з нас загине в оцих оточенських, загравами охоплених степах? Чи, може, всiх нас чекає за отим пагорбом смерть? Чи не в одних ще будем боях, i пропадатимем безвiсти, i питимем воду з болiт, i гинутимем в концтаборах, залишаючись всюди твоїми солдатами, Вiтчизно?
Але, навiть гинучи, вiритимем, що пiсля нас буде iнакше, i все це бiльше не повториться, i щаслива людина, розряджаючи останню бомбу в сонячний день перемоги, скаже: це був останнiй кошмар на землi.”
Деякі речі неможливо забути і не потрібно пробачати. Можливо, колись ми піднімемось над собою і поговоримо про примирення. Можливо, ми знову побачимо кольорові сни. Можливо, наші діти житимуть краще за нас.
Відгук від Олени Власової в ФБ:
Вдячна пані Людмилі, організаторам та усім учасникам! Це справді цінний досвід! Це дає розуміння процесів та інструмент, використання якого збільшує МОЖЛИВОСТІ допомоги.
 

Add a Comment

You must be logged in to post a comment