Мрідула Гхош: «Тато мене попередив: «Тобі треба в 10 разів краще працювати ніж твої колеги-чоловіки, тоді буде беззаперечне визнання. Світ для жінок дуже несправедливий»

ГО «Українська Жіноча Варта» започатковує цикл –знайомство з жінками, що змінюють світ. Представляємо першу з героїнь нашого циклу знайомств – Мрідулу Гхош. Правозахисницю, політолога, історика-міжнародниак з науковим ступенем кандидата наук, журналістку, голову правління Східноєвропейського інституту розвитку.  Мрідула вільно володіє українською, російською, англійською французькою мовами. Громадянка Індії. Живе в Києві.
Біографічна довідка: Народилася у Калькутті Її мати — юрист, батько — відомий лікар і громадський діяч ЧиттЗа Ранджан Гош.   Першу вищу освіту Мрідула отримала у Президенсі-коледжі при Калькутському університеті, найдавнішому в країні вищому навчальному закладі, в якому були виховано багато діячів індійського визвольного руху (в авторитетному закладі здобули освіту перший президент незалежної Індії Раджендра Прасад і перший президент Бангладеш, відомий кінорежисер Сатьяджит Рай).Після закінчення Президенсі-коледжу Мрідула Гош приїхала в Україну і 1984 року стала студенткою факультету міжнародних відносин і міжнародного права Київського державного університету ім. Т. Шевченка
Працювала у представництві ООН в Україні, була головним редактором журналу Eastern Economist, членом правління фонду «Відродження». Очолює Східноєвропейський Інститут розвитку.
Автор трьох монографій. Переклала мовою бенгалі поезію 45 українських авторів – “Антологія української поезії” вийшла в Індії. Відкрила в Україні Центр Рабіндраната Тагора.
 
УЖВ Чи був в вашому житті досвід дискримінації за статевою ознакою. В чому саме він був виражений?
 
Були безліч випадків дискримінації. Щоправда, я їх гостріше відчувала у дорослому житті, бо у дитинстві, завдяки належності до достатньо високоінтелектуальної і прогресивної родини я ніякої дискримінації не знала, хоча народилася і виросла в суспільстві, де пануюють сильні традиції. Скоріше навпаки… у мене не має рідних сестер. На відміну від моїх двох молодших братів у мене була ціла низька привілеїв. У підлітковому віці я могла довго гуляти і пізно повертатися додому, не звітувати куди і на що тратила кишенькові кошти. А брати мали бути вдома вчасно, звітувати за кожну копійку. Але мене привчали до дисципліни та відповідальності. Батьки казали, тобі дозволяємо більше, бо у тебе є свобода, але маєш навчитися скористатися нею саме з дитинства. Інші дівчата не мають такої свободи як ти. Оціни це! Ще на все життя запам’ятала  як тато мене попередив, «У нас вдома так вільно. Але у житті по іншому. Тобі треба  в 10 разів краще працювати ніж твої колеги-чоловіки, тоді буде беззаперечне визнання. Світ для жінок дуже несправедливий.» Я пишаюся, що мала таких батьків.
Переконалася, у нашу добу, прямо когось дискримінувати важко, але можна проявити патронат або «шефство», що призведе до нерівного ставлення. У студентському та професійному житті не раз бачила таке патронатне ставлення. У світі багато таких чоловіків, які таким чином «захищають» слабку стать, але не вважають, що ми можемо бути рівними. Не надають рівні можливості. Прикро сказати, що були серед таких людей і жінки, які теж приймали ці правила і були інструментами цієї нерівності. Щодо мене, я це відчувала, бо я ще і іноземка, і з країни «Сходу», звідки чекають лише покірних слухняних жінок-ляльок. Проте, слава Богу, це дуже невелика кількість випадків і осіб, і переді мною вони таке зверхнє ставлення акуратно приховують.
 
УЖВ Що б ви порекомендували жінці, яка бореться за своє рівноправ’я в буденному житті?
 
Бути самим собою, знати свої права і обов’язки, і ввічливо ігнорувати усі спроби «загнати її в кут» з боку оточуючих. При тому не втрачати рівновагу і гнучкість (що чоловікам страшенно бракує).
 
УЖВ Якщо в суспільстві сильні патріархальні традиції – як з ними можна боротись, щоб уникнути завдання шкоди культури народу в цілому.
 
Хіба сильні патріархальні традиції, що пригноблюють жінок можна вважати частиною культури народу? Жартую. Якщо серйозно, то я б не завжди ототожнювала патріархальні традиції з дискримінацією жінок. Деякі традиції зберігаються тому, що вони давні – наприклад, наслідування прізвище тата, або по батькові у Вас, хоча жінки можуть і одні народити і виховувати дітей. У нас в Індії, наприклад, лише сини могли бути спадкоємцями і виконувати останні ритуали під час прощання з батьками після їхньої смерті. Проте, якщо і зберігається ця традиція у релігійних обрядах, то за законами і сини і доньки мають однакові права на спадщину. Тому, юридично закріплені права мають перевагу над традиційними правилами. Таким чином, розвиток цивілізації вносить свої корективи, водночас, загальна культура не страждає.
Ще, я помітила, там де зовнішні атрибути патріархального устрою дуже видно, обов’язково є сильні нереалізовані або невиявлені матріархальні течії цінностей. Я чомусь впевнена у цьому. Адже, мати – це початок життя. Тому, мені здається, краще розкрити та посилити матріархальні традиції ніж сказати про подолання сильних патріархальних. Мабуть тоді не йтиметься щодо завдання шкоди культури, а її збагачення. Якщо є панування однієї культури через примус, з’являється контр-культура. Ви не помітили, у одязі зараз популярно унісекс? Ми ще у майбутньому можемо говорити про пост-гендерні студії. У світосприйнятті є такі загальнолюдські речі, які не піддаються «гендеризації».
 
УЖВ Чи вважаєте ви себе прикладом реалізованої жінки?
 
Ні. Хоча дещо зробила у житті, але змогла сто разів більше.
 
УЖВ Що чи хто для вас був надихаючим прикладом?
 
У мене немає кумирів, еталонів. Або є… і їх дуже багато. Як у індуїзмі – 33 мілйонів богів і богинь! У кожній особі, з якою перетинався мій життєвий шлях, я надходила чогось цінного, чимось навчалася, до чогось надихалась. Це будь хто, незалежно від віку, статі, національності чи професії або соціального стану. Вам як журналісту напевно відомо, як багато дає спілкування з простими людьми. Окрім найближчих родичів і батьків, які мені дорогі, мені також дуже дорого цінні знання від спадщину великих мудрих постатей – Таґора, Шекспіра, Ейнштейна, Шевченка, Лесі Українки. Дуже люблю поетес і письменниць – це окрім згаданої Лесі Українки ще спогади Ганни Франк, поезії Віслава Шимборської, Елізабета Багряни, Марини Цветаєвої, роботи Светлани Алексієвич і багато інших. Отримую сили лише читаючи їх праці коли мені важко. А серед тих, кого мені пощастило побачити та спілкуватися у житті (бодай пару разів), це Мати Тереза, еталон жертовності і доброти. Ще я трохи у дитинстві навчалася танцюівльному мистецтву у старшого брата Рави Шанкара, Удай Шанкар, який уперше популяризував індійське класичне танцювальне мистецтво за кордоном. Танцював він з Ганною Павловою. Він нам показав, скільки треба працювати, щоб кожен рух удосконалити… і коли я бачила виступ Майі Плісецької і потім прочитала її автобіографію, це теж дало велике натхнення.
 
УЖВ Які якості та здібності жінки повинні набувати для своєї реалізації як особистості, крім професійних навичок?
 
Жінкам мабуть треба бути творчими і для цього дуже освіченими, я маю на увазі загальне усвідомлення про світ і оточуючих. Права, література, історія, мистецтва. У кожній жінці сидить митець… і жінка не може не творити… і на кухні, і рукоділлі, і господарстві. Там де немає стандартних рішень, жінки знайдуть вихід… завжди. Чи не так?
 
УЖВ В Україні є певні випадки дискримінації жінок в професійній реалізації в деяких галузях, як от в обороні країни – чи може допомогти вирішенню проблеми міжнародна підтримка цих жінок?
 
Є у санкскриті вислів: «Мати та батьківщина вагоміші за рай.» Тому віддати себе задля захисту батьківщини має право кожен, і чоловік і жінка. У багатьох зброїних силах різних країн, Ізраїл, США, Індія, Китай і країн НАТО, є практика залучення жінок. Я тут проблем не бачу. Зараз 8 країн-членів НАТО мають жінок міністрів оборони. У 2005 році, коли Президент Індії відвідав Україну, то його охорона складала з декількох кіл. У цьому складі були і жінки і чоловіки. Я звичайно не пропоную щоб у Вас таке зробили. Це Вам вирішувати. Думаю, взагалі українські жінки дуже сильні.. вони це історично доказали протягом століть. Тому міжнародна підтримка дуже потрібна. Мабуть треба об’єднати зусилля Балтийських країн, Грузії та Східної Європи, щоб ці питання підіймати на міжнародному рівні, нехай на рівні неурядових організацій та горизонтальних ініціатив.
Ще мабуть у середині країни, у парламенті коли буде більше жінок, тоді вони можуть ухвалювати певні закони для вирішення цих питань.  Або можемо мріяти що колись жінка стане міністром оборони у Вас.
 
УЖВ Ваш прогноз для України в плані виборювання нею своєї незалежності.
 
Україна вже 25 років незалежна. Але боротьба за повну і справжню незалежність триває. Це довгий і складний шлях, від війни на кордонах, вирішення повернення Криму, до згортання сторінки тоталітаризму та російського імперського панування. І не тільки. Це і боротьба з внутрішнім ворогом, корупцією, несправедливим розподілом ресурсів, олігархічною економікою, нерівними можливостями, нерівністю, різними видами дискримінації тощо. Становлення України буде дуже серйозним сигналом для світової демократії, для подальшого усвідомлення багатьох цінностей. Територіальним демонтажем СРСР не завершився тоталітаризм. Реконструкція усього пост-радянського простору буде залежати від успіхів України.
Голод і страх – дві найзліші вороги свободи. Голодом не могли знищити Вас. І останні події показали, що український народ не має страху. Тепер на шляху розбудови є певні «демони» зовнішні і внутрішні ворожнечі, розбрати, що заважають будувати життя без голоду і страху назавжди. Справжня перемога Майдану ще попереду.
преса УЖВ, Радміла Корж
Фото Мрідула Гош