Категорії новин

Ми чекаємо, коли Захід вишле нам свої “wunderwaffe” у той час, коли в нас самих вистачає чудес.

Рядки, котрі Ви зараз читаєте, було написано не професіоналом у галузі артилерії. Я просто людина, яка часто буває на передовій. Але якщо я бачу проломи в нашій обороні, то напевно й тисячі професіоналів знають про них. Тоді чому ці проломи тільки зростають? Близьке спілкування з артилеристами високого рівня дозволяє мені, старшому сержанту запасу, розмірковувати над тим, що ми можемо зробити для захисту країни. Обговорювати, а не замовчувати проблему – це обов’язок мас-медіа.
Мало хто заперечуватиме той факт, що успіх у війні на Донбасі залежить від артилерії. Артилеристів називають богами війни цілком справедливо. У будь-якому випадку зараз, коли, розраховуючи на великі калібри, наша армія проводить воєнну кампанію, яка нагадує повість Ремарка про Першу світову. «Дійсно, Перша світова, тільки з сучасними гаджетами!» – вигукнув я, вперше заночувавши у холодному бліндажі на передовій. Але враження подібності з бойовими діями столітньої давнини тільки підсилюється, коли вникаєш туди, куди б’є наша артилерія. Як на мене, артилерійський офіцер не той, хто знає, як саме заганяти снаряд у ствол і давати йому команду «Триста тридцять три!». Цей рід військ потребує знань з математики, інформатики, вміння збирати та аналізувати дані, розуміння, як саме організувати бойову роботу, логістику та багато інших речей, яким довго та наполегливо навчаються в училищах, а потім – на полігонах. Саме знання та досвід дають професіоналам підстави бити у дзвони.
Ось як виглядає ситуація:
Оперативне командування «Північ» має у своєму розпорядженні ракетну бригаду, але не має повноцінної артилерійської бригади. А у ОК «Північ» діаметрально протилежна ситуація – тут наявна артилерійська бригада, але немає ракетної. Хоча навіть «звичайна», негібридна, передбачає використання і тих, і інших систем озброєння на оперативній дільниці театру воєнних дій – в залежності від задач, які постійно змінюються. Чому саме так розподілені бригади, від яких залежить успіх на війні, питання, яке слід поставити генералам.
Ми знаємо, згідно з відкритими джерелами, що у супротивника на Донбасі приблизно 270 одиниць бронетехніки. Формула протитанкової боротьби проста й зрозуміла: один протитанковий засіб ( будь-який СПГ, «Фагот» тощо) має влучити у дві одиниці бронетехніки. Тобто коефіцієнт – один до двох. Отже, на фронті є 135 протитанкових систем? Нічого подібного. Їх кількість катастрофічно не дотягує навіть до мінімуму, який вимагається.
Щоправда, у нас була чудова колись, хоч і старенька, система 9П149 «Штурм», вигадана в Коломні відомим конструктором на прізвище Непереможний. До того ж багато з них були оснащені надійними ракетами 9М114. Кожен полк мав по 27 штук. Тепер ані на фронті, ані в тилу не видно жодної з них. Можливо, їх потрібно зняти зі збереження, привести до ладу, а екіпажі підготувати на тренажерах. У Міноборони кажуть, що перед проведенням свого першого бойового пуску на «Штурмі» оператор повинен зробити не менше тисячі навчальних на тренажері. Довго? Не дуже. За умов інтенсивної підготовки – місяць. Ми ж не робимо нічого. А між іншим КБ Сергія Непереможного (його не стало у квітні цього року) у Коломні продовжує вигадувати нові модифікації «Штурму», які російська армія влітку 2014 року (вже під час конфлікту) прийняла на озброєння.
Перенесемось з фронту до тилу. Для початку, неглибокого. Що передбачає стратегія й тактика ведення війни, якщо танкові колони супротивника знайдуть пролом у лінії оборони? На цей випадок існує оперативний резерв протитанкової артилерії Генерального штабу. Прорвались вороги, двинулись уперед – і тут же отримали на горіхи, тобто по броні. Тільки ось у нашому випадку нічим по броні – немає в нас протитанкового резерву. Якщо броня ворога прорветься, то дійде вглиб настільки, наскільки вистачить палива у баках.
На фронті я часто чув від наших бійців назву «Джавелін». Поцікавився. Виявилось, «Джавелін» (що має код FGM-148) – це американський протитанковий переносний комплекс, що діє за принципом «вистрілив й забув». Простіше кажучи, ракета, запам’ятавши ціль, на фінальному етапі своєї траєкторії знаходить її, навіть якщо спочатку летить з відхиленням.
«Дайте нам «Джавеліни», і ми зупинимо російські танки», – кажуть рядові. Вони, очевидно, не знають, що в Києві, за заводі «Артем», роблять системи, які не гірші від «Джавелінів». Вони мають назву «Бар’єр». Але ось чи знає про це керівництво Міноборони чи Генерального штабу? Якщо знають, то чому мовчать? Я якщо не знають, то можливо хто-небудь розповість їм? Ті ж люди, наприклад, яких готові вислуховувати журналісти, але «відфутболює» київський генералітет.
Окрім «Бар’єру», у нас у виробництві наявна протитанкова система «Скіф». Вона випускає таку ж ракету, як і «Бар’єр». Особливість «Скіфа» у тому, що він може стріляти з повністю закритих позицій. Наш «Скіф» є на озброєнні в азербайджанців та білорусів. На фронті, на танконебезпечних напрямках ані я, ані інші журналісти цих систем не бачили.
А ще київський завод «Артем» випускає «розумні» протитанкові ракети «Комбат» та «Конус», котрими можна стріляти зі ствола танків Т-72 і Т-80УД. Таких ракет на фронті також немає. Очевидно, тому що немає й сучасних танків з нашої сторони конфлікту.
Ну, добре, немає «вісімдесяток» на фронті. Усе продали до Пакистану. Але ж є сто міліметрові протитанкові пушки М-12 «Рапіра». Їх досить багато. Чи старі танки Т-55. Усе це цілком згодиться, щоб запустити по супротивнику високоточну ракету-снаряд «Стугна», яку також розробили в Києві. Ця ракета летить на відстань до п’яти кілометрів і гарантовано вражає танк (навіть оснащений динамічним активним захистом). Ця система формально стоїть на озброєнні в Україні з 2011 року, але фактично на фронті її немає.
Взагалі-то Україна, якщо хтось не знає (звертаюсь до генералів), входить до вкрай невеликого переліку держав, які розробляють та випускають високоточну зброю. Щоб перелічити ці країни, вистачить пальців у вас на руках (ще, мабуть, й залишаться).
Зараз про реактивну артилерію. На фронті з обох сторін конфлікту діють «Гради», «Урагани» та «Смерчі» калібрами відповідно 122 мм, 220 мм та 300 мм. Вони мають різні задачі, різні дистанції та різні цілі. Але принцип один й той самий – накрити не ціль, а квадрат, і якомога щільніше. Цілі, оскільки це батареї, бронетехніка та піхотні з’єднання, постійно маневрують. І для того, щоб дістатися їх, використовують різні типи ракет.
Росіяни вже нагнали в зону конфлікту «Торнадо» – це така ж сама система залпового вогню, але зі змінним пакетом. Три в одному. Один і той самий потужний тягач, на який встановлюється модуль «Торнадо-У» калібру 122 мм, який, у разі зміни задачі, одразу, на позиції, змінюється на 220-мм пакет «Торнадо-У» або 300-мм «Торнадо-С».
Крім того, російські військові на Донбасі використовують високоефективні системи наведення. Наприклад, перед залпом запускається ракета, в яку замість бойової частини вмонтована найдешевша китайська відеокамера. Доки ракета летить, оператор бачить куди потрапляє бойовий залп і вносить корективи одразу на своєму, – можливо теж made in China, – ноутбуці. Далі, відповідно, залп з пакету. А потім знову ракета з китайською одноразовою відеокамерою, щоб відслідкувати результат смертоносного залпу. Ось, схоже, в чому секрет точності роботи ворожих «Градів» по наших позиціях в Ізварино і Дебальцево. У нас немає нічого подібного, хоча таку саморобку на основі найпростіших технологій створити нескладно.
Втім, твердження, що у нас немає нічого серйозного на фронті було б хибним. Є великокаліберна артилерія, 152 мм. Наприклад, 2С19 «Мста-С». На підході до ліній нашої оборони 203-мм самохідна зброя 2С7 «Піон», яка здатна уражати ціль на відстані 47 км. Система робить постріл сто кілограмовим снарядом один раз у дві хвилини – є і таке військову чудо. Ці «Піони» зараз активно знімаються зі збереження і перекидаються на українську «лінію Маннергейма», яку намагаються вистроїти на найнебезпечніших ділянках зіткнення із російсько-гібридними військами.
Здавалося б, це достатньо потужна зброя, здатна посилити наші групування. Але «Піон» є ефективним для знищення довготривалих укріплень. Ця бойова машина створена для того, щоб пробивати ешелоновану оборону ворога. Але якщо ворог наступає і постійно маневрує, куди буде стріляти ця цар-пушка?
І тут вже можна згадати другу Іракську війну, яку американці виграли навіть легше, ніж першу. У Саддама була суттєва перевага у важкій гаубичній артилерії. В американців – у засобах радіоелектронної артилерійської розвідки. В результаті потужні великокаліберні іракські велети були знищені. Знищені, оскільки були сліпі, глухі й … даремні. Іракці не бачили і не знали звідки б’є «дядько Сем». А очами й вухами американців були літаки радіоелектронної розвідки, створені на базі авіаційного комплексу С-135. Вони могли і можуть «бачити землю», тобто повністю контролювати положення і пересування броньованої техніки. І одразу ж передавати на пускові установки засобів придушення артилерії ворога.
Але повернемося на грішну землю, оскільки настільки швидко, як потрібно, ми українську авіацію не навчимо допомагати артилерії. А на землі, виявляється,що в нашої палко коханої України також є чим зазирнути за обрій і побачити, звідки стріляє ворог. Подейкують, що у нас є запорозький комплекс 1Л22ЩУ «Зоопарк-2», здатний під час бою розпізнати стріляючі системи (міномети, «Гради», артилерію), спрогнозувати точки падіння снарядів ворога, оцінювати орієнтацію батареї супротивника і найголовніше – швидко передавати данні на пункт управління командування. Це означає, що як тільки ворог зробив постріл, машина, визначив по точках траєкторію польоту снаряда, вираховує звідки він був запущений і направляє туди «відповідь». Але фактично у військах немає жодної такої машини. Швидко зібрати «Зоопарк» у Запоріжжі і відправити його в зону АТО не вийде. Але є інший вихід із ситуації. Десь на збереженні має бути «Рись», також відома як артилерійський розвідувальний комплекс АРК-1, створений ще в 70-ті роки. Так, десь «Рись» є. Але не в АТО.
В середині 2013 року на озброєння українських Збройних сил був прийнятий комплекс звукометричної артилерійської розвідки «Положение-2». Принцип дії цієї машини, розробленої і створеної в Одесі, зводився до того, що три акустичні бази приймали цей звук від залпу ворожої батареї. А далі до справи долучався комп’ютер, вираховуючи місцеположення мінометної батарей, артилерійської зброї або ракетного комплексу. Акустичний комплекс ефективно працює в радіусі 35 км. Але в зоні АТО його немає й українські батареї всліпу валять сотнями снарядів по блукаючих мінометах, задарма пашачи донбаську землю. А «до гори» надходять рапорти про сотні знищених одиниць ворожої техніки. Ще один військовий секрет Полішинеля – систему дописок в армію ніхто не відміняв, й армади спалений військових колон існують лише на папері й в затьмареній уяві штабних стратегів.
Можна розмовляти і розмовляти. Але насправді час для розмов закінчився. Зараз тільки артилерія допоможе Україні виграти військову кампанію. І ось що можна і потрібно зробити максимально швидко, якщо комусь вищезазначене видасться складним і нереальним:

Сформувати артилерійський резерв, який має прикривати «з тилу» лінію фронту;
Терміново створити підрозділи протитанкової боротьби. Одну їх частину розмістити на ключових напрямах можливого прориву, другу частину відвезти в резерв;
Зняти зі збереження системи 2С19 «Мста-С» й оснастити їх «розумними» снарядами «Квітник», які є на складах. Вони в десятки разів підвищують ефективність і точність потрапляння, і, найголовніше, їх багато на складах. «Квітник» підходить до будь-якої 152-мм системи: 2С19, 2С3, 2А65, Д-20;
Закупити для армії вітчизняні протитанкові ракетні комплекси;
Налагодити артилерійську розвідку і зрозуміти, що це пріоритетний момент на даному етапі війни;
Сформувати артилерійські і ракетні підрозділи в ОК «Південь» і ОК «Північ», яких зараз бракує;
Поділити театр воєнних дій на сектори відповідальності конкретних артилерійських командирів.

Ворог досвідчений, розумний, сильний і жорстокий. Але і ми не слабкі. Ми чекаємо, коли Захід надішле нам свої “wunderwaffe”, у той час, коли у нас самих цих чудес вистачає. І коли на ключових посадах у збройних силах з’являються люди, здатні оцінити і розпорядитися цими науково-технічними дивами, тоді жертв буде менше, а перемога прийде набагато швидше.
Джерело: тут
Переклад зроблено за ініціативою ГО «Українська Жіноча Варта»