Командир розвідвзводу Людмила: Нас тренував полковник НАТО, завдяки цим навчанням я лишилася жива

З військовослужбовцем ЗСУ, командиром розвідвзводу диверсійно-розвідувальної роти Людмилою в ексклюзивному інтерв’ю 5.ua говорили про жінок в українській армії, про забезпечення та про ставлення військовослужбовців до жінок на фронті

– Пані Людмило, ким ви були до війни?
– Я військовослужбовець Збройних сил України, служу вже третій рік, спочатку пішла в травні місяці 2014 року – був такий батальйон “Донбас” Національної гвардії України. Ми тоді з Семеном Семенченко спілкувалися у Facebook. У своєму минулому житті, скажімо так, до війни, я була медсестрою, і він запросив – сказав, що немає медиків і якщо є можливість, то приїжджай допоможи. Ось так і сталося, пішла служити несподівано й не гадано, 11 місяців служби в Нацгвардії і перехід до Збройних сил України. Сама з Павлограда, звати мене Люда. У минулому, крім того, що я була медиком, у мене було своє приватне підприємство – будівництво, бригади. Нормальне, мирне життя без будь-яких… Війна все змінила. Поки служимо, подивимося що далі буде.
 
– Як сім’я та рідні сприймають ваше рішення чи підтримують вас?
– Рідні дуже сильно підтримують, особливо після того, як я в Іловайську потрапила в оточення і отримала поранення. До цього моменту мої рідні взагалі не знали, що я тут знаходжуся. Вони думали, що я десь в тилу в госпіталі працюю. Донька старша, їй 15 років, вона такий маленький патріотик, всім розповідає про Україну і що мама воює, що ми повинні бути незалежні і що Крим повинні повернути. Тобто сім’я підтримує дуже сильно. Друзі не всі сприйняли однозначно, хтось говорить: “Хто тебе туди відправляв і навіщо воно тобі треба”, деякі не проти об’єднатися з Росією і мало не створити Радянський союз, як в минулому. Двояка ситуація і по сьогоднішній день вона зберігається.
 
– Як жінці воюється серед чоловіків, як її сприймають, з якими проблемами жінка-військовослужбовець стикається?
– Скажімо так, не всі так сильно раді, що жінки приходять в армію. Є певний відсоток, який категорично не сприймає: “Вам кабачки смажити, так борщ варити. Що ви робите в армії?”. І я скажу, що це досить великий відсоток, приблизно 30-40% однозначно не сприймають жінки. Є, які сприймають, напевно, не те що нарівні, а поблажливість проявляють – ось якщо жінка, значить закриємо очі на багато речей і більше навіть напевно елемент флірту відбувається. І вкрай мала частина, які сприймають жінок, як рівних. Тут напевно не дарма говорять, півроку працюй на авторитет, потім авторитет буде працювати на тебе. Так і тут вийшло, дуже довгий період часу домагалися визнання того, що ми можемо бути в рядах військовослужбовців, служити в тій же самій розвідці і нічим не бути гірше них, це довгий-довгий період. Існують і елементи заздрості, бо якщо жінка хоч трохи просунулася на крок вперед, то звичайно це важко сприймається чоловіками – чоловіче его.
 
– А як командування ставиться до жінок? Чи однаково і до жінок, і до чоловіків військових?
Відверто кажучи, зараз все більше в великих ешелонах влади починають сприймати жінок, як військовослужбовців, як і більше давати якихось пріоритетів, йти в чомусь назустріч. Але сидить система, навіть не на стільки “савдепії”, як менталітету, тобто – чоловік голова родини. Якщо брати командирів відділень, взводів, рот і бригад або батальйонів, то там на багато гірше. Нам дуже пощастило з комбатом, він прийшов в перші дні війни в 2014 році і ми з ним пройшли все від початку. Пройшли Іловайськ, Попасну, Лисичанськ – були як військовослужбовці, він бачив все, і тому від комбата ми завжди бачимо і підтримку, і просування. Він перший, напевно, в нашій українській армії офіційно в минулому році призначив, наприклад, мене командиром развідвзводу розвіддиверсійної роти. Тобто жінка не має права, є таке поняття як жіноча висовка і ми не маємо права, а він пішов на зустріч. Вибивав, доводив, і офіційно з серпня 2015 року він мене поставив командиром розвідвзводу.
 
– Хоча тоді ще не було таких позицій для жінок?
– Категорично ні, про це навіть в принципі не було розмови, про те, щоб поставити цивільну людину, нехай там був якийсь бойовий досвід, але в мене немає ні висовок, ні строкової служби, ні якихось учебок. Просто, що відслужила свого часу, в самій розвідці щось змогли довести, були нагороджені за це, і так, він вибив. Йому звичайно велике спасибі, але це рідкісний випадок. Найчастіше ні, навіть зараз, підписали наказ, але дівчата телефонують і кажуть, що багато військкоматів, є бригади, де говорять, що існує негласний наказ – жінок намагатися не брати, якщо і брати, то за старими висовкам – медики, зв’язківці, діловоди. З цим важко.
 
– Тобто так и лишається кухарка-гранатометнік?
– За фактом, так. Оскільки я спілкуюся з жінками військовослужбовцями, досить багато вже тут знайомих, дівчата дзвонять і поки їх ніхто не встановлював. Йдуть розмови про це, вже пишуть рапорти на вищих, але поки у мене прикладів немає, ми це виняток, це було ще до цього наказу. Ось у нас зараз приходять дівчатка і вони поки йдуть бухгалтери, кухарі, я ще не бачила, щоб у нас прийшли дівчата снайпери, стрілці, прикладів поки немає.
 
– Якщо жінки так юридично оформлені чи зможуть вони отримати учасника бойовий або якісь пільги?
– Дуже важко буде пояснити. Ось, наприклад, жінки у нас в “Донбасі” в Національній гвардії були на передовій, вони там дійсно воювали, вони себе зарекомендували в кращих-кращих випадках. Тоді вони все-таки вписували їх, як стрілки, стрілки-розвідники. У нас була “Кішка”, Аліна у нас була санітар-стрілок, їм ще можна було видати УБД або якусь нагороду. Якщо брати приклади у інших батальйонах – жінка пробула весь цей час якимось діловодом або швачкою і як цій людині можна видати УБД, тобто підстави для цього якісь треба, я вже мовчу за якісь заохочення і тим більше за держнагороди. Ви ж не дасте швачці нагороду, тобто стосовно до чого? Нагородна справа зажадає підстави для цього, з цим будуть проблеми. Так що потрібно до кінця доводити, мало прийняти його (наказ №292 – 5.ua) потрібно все-таки тут ввести в дію.
 
– Тобто наказ №292, який прийняли на початку червня, у дію ще не ввели?
– Так. У кінці цього року нас викликали до Генерального штабу, був присутній Муженко, і я скажу, що ми не одноразово з ним зустрічалися з того літа, як він приїжджав до нас в учебку на Орловщину, він йшов назустріч. Ми неодноразово бачилися і він дав все, що потрібно для цього, як це відпрацювати, що є організація жінок – Олена Суслова, Лілія Огонькова, Марія Берлінська, вони йдуть назустріч, вони будь-якими способами намагаються домогтися, щоб це було вже узаконено. Там ще маса недопрацювань, це все потрібно враховувати. Потрібно звичайно об’єктивно дивитися, враховувати, що жінка прийшла і через три місяці в декрет пішла. Потрібно переглядати всі варіанти, тобто підводних течій маса. Над ними потрібно працювати і дійсно збиратися частіше, щоб збиралися жінки військовослужбовці і чоловіки з батальйонів, бригад і відпрацьовувати.

 
– Здається зараз кількість жінок на передовій і в армії значно збільшується?
– Так, є такий момент. І коли нам телефонують з військкомату, так як я зараз в батальйоні офіцер-інструктор, виконую обов’язки прес-офіцера батальйону, і часто телефонують жінки, я розумію, що не маленьку роль грає велика зарплата. Жінці дуже важко у цивільному житті десь влаштуватися на таку роботу з соцпакетом, з якимись пільгами і нормальною зарплатою. Адже тут немає затримок в зарплаті, нічого такого й близько немає. Жінки дзвонять масово, дійсно багато. Цікаво звичайно простежити, як вони йдуть в учебку. Ті, що з нами виходили на зв’язок – одна пішла на стрілка, як вони там в учебці – без поняття.
 
– Скільки приблизно жінок-військових зараз знаходяться у зоні бойовий дій?
– Точно не скажу, але можна говорити, що це вже сотні. Точні цифри потрібно питати в Генштабі, сухопутка, але це сотні і сотні. Я пам’ятаю літо 2014 року, тоді можна було проїздити всю зону АТО і зустріти, не те що одиниці, а одна жінка за два три дні поїздок. А їздили ж “мама рідна” – починаючи від Маріуполя і закінчуючи туди аж під Луганськ і вкрай рідко зустрічали. Переважно, я пам’ятаю, стикалися в “Айдарі”, багато їх було там. Ми приїжджали до них в Щастя, вони стояли в Передєлкіно по-моєму, ось там ми їх бачили, у нас в “Донбасі” жінок було четверо. На той момент у нас офіційно було 461 чоловік і неофіційно, десь до 1000 чоловік – і було четверо дівчат, потім ще три додалося в серпні. Мало було, зараз вже зустрічаєш масово. Де не приїдеш, є дівчата і в медицині, і бухгалтера, діловоди.
 
– Тобто жінки йдуть в армію не дивлячись на те, що юридично оформляються тільки на конкретні позиції
– Так, але ж не кожна жінка і потягне. Це супер звичайно, що держава зараз йде на зустріч в Збройних силах, і хлопцям теж, адже у нас зараз йде і стаж, і квартири по трохи починають видавати, тут робота йде… Але не кожна зможе. Ось дивіться, ми в зоні АТО знаходимося – перед цим 7 місяців жили в окопах, тобто в Кримському ми в буквальному сенсі в окопах жили. Чи зможе кожна жінка прожити з мишами, в холоді, у чоловічому колективі, де немає телевізора і всіх інших речей. Нас викинули, два місяці помотали по полігонах – це був Шрілан, це були Олежкіни піски і знову бруд, намети, і знову зараз перекинули в занедбане приміщення, ми його відносно привели в порядок – в кімнатці, але це не будинок, це не душ, не хороша ванна, і багато є таких речей – не всі жінки зможуть перейти ось цей бар’єр, звичка. Напевно ще грає почуття власної гідності, довести – тоді ти переступиш. У нас через це йшли дівчата.
 
– Але питання залишається, ті жінки, які вже переступили такого роду бар’єри і проявили себе, вони так і залишаються юридично оформлені?
– На жаль так. Але будемо дивитися, хотілося б зустрітись на “Гендерній політиці” і подивитися, що змінилося за ось цей період часу. Поки мені здається занадто мало часу пройшло. Нехай два-три місяці, коли підписали цей наказ, які зміни насправді відбулися, поїздити по учебках подивитися. Тому що у нас приїжджали дівчата, які так, вчилися на діловодів, але вони ходили копали окопи, вони приймали участь в нічних чергуваннях, тобто вони говорять, “нами займалися”. Ще дівчинка дзвонила, якщо не помиляюся, з Полтави, там на зв’язок вчиться, то у неї самі негативні були відгуки, якось по-своєму і пресували, і “що ви тут забули”, і “заробітчани”, такі моменти теж виникали. Думаю, потрібно брати із самих-самих низів, тобто починати з військкоматів, навчальних ось цих всіх, Десна, Старичі, і закінчувати батальйонами і бригадами – як пройшли і чи почалися ці зміни по факту. Тоді вже можна буде дивитися, яке процентне співвідношення, чи є у нас вже дівчата снайпера, стрілки, гранатометники. Ті які вже раніше воювали, ці дівчата я знаю, що їх якось просувають командири. Спілкуюся з ними і як би є зміни в кращу сторону. А новеньким, які ось тільки вирішили, я без поняття, що і як там зараз.
 
– А як ситуація із забезпеченням жінок-військовослужбовців – жіноча форма, взуття?
– Поки тут абсолютно тихо. У цій ситуації мені трошки смішно з приводу жіночої форми – ґудзики не в ту сторону.
 
– Ні не в ґудзиках справа, хоча б розмір
– З розмірами тугувато. Але це напевно все ж від зампотила залежить, останній раз привезли – були розміри 46-48, є ж маленькі чоловіки. Перед цим привозили тільки від 50 і вище. Тобто це момент зампотила і момент їх роботи, тому що всі ці розміри є. Проблема більше із взуттям, якщо відверто. У нас є хлопці у яких розмір 37-38 і цього взуття немає. У нас начальник їдальні, дівчинка, у неї розмір взуття 35 літо, 36 зима, звідки їх взяти? Зрозуміло, що купує за свої гроші. З приводу, щоб на жінку щось отримувати, то дійсно жінка не отримує ні засобів гігієни, ні нижньої білизни, які чоловіки хоч раз в півроку отримують, ніяких футболок. Видали нам футболки зеленого кольору нижче колін – класна була нічна сорочка. Це не передбачено. Це все за свої гроші, і дівчата купують бо немає вибору. Тобто над цим потрібно працювати, тому що з приводу забезпечення жінок в армії – нуль. Погано що так відбувається, тому що у жінок діти, але вони змушені щось відривати на себе, на ту ж форму, яку в кращому випадку потрібно перешити, в гіршому випадку піти купити нову, бо якість форми бажає кращого – взимку в ній холодно, влітку в ній жарко. Тобто в цьому питанні роботи ще вистачає, подивимося як воно буде.

 
– Як бачите себе у мирному житті після закінчення війни?
– Я навіть тепер не знаю. Коли я вийшла з Іловайська я кричала: “Щоб я в армію, та ви що, нізащо”. Потім напевно почуття обов’язку перед загиблими хлопцями зіграло величезну роль, тобто у мене на цей рахунок були свої моменти. Я шалено хотіла повернутися, це таке почуття помсти було, а зараз я влилася і розумію… Вперше за два роки мені взимку дали відпустку, я була цілих 30 діб вдома, я відчувала себе зайвою. Мало того, що не всі сприймають, навіть не те, що жінку в армії, а те, що служу в українській армії. Павлоград межує із Донецькою областю, там реально багато підтримують ту сторону і погано ставляться до нас. Я відчула себе зайвою в плані того, що я вже звикла – є у мене якесь завдання, є нарізка завдань, є якісь правила і я вже влилася в них. Не знаю, але є момент, що все таки, напевно, залишуся в армії. Зараз особливо пов’язую себе з гендерною політикою, хочеться щось тут робити, тут відчуваєш, що ти потрібна. Потрібна всім і в армії, і вдома, і дітям, але поки думаю армія.
 
– Тим паче, що у гендерному питанні в армії, так би мовити, “неоране поле”.
– Так, тут на стільки все запущено. Якщо з цієї точки зору дивитися, то це починаючи від медичного обслуговування, і забезпечення, і самої служби в армії, і там ось ці всі моменти і чергового по частині, і якісь навантаження – це все треба вводити, все з самих низів. Тому що дівчата приходять не підготовлені. Я пам’ятаю, як в Петрівцях з нами займався полковник НАТО. Приїхав безкоштовно допомогти, так сказати, добровольцем. Він нас не щадив, одягав бронежилети солдатські -14-16 кг, каску, яка на розмір більша. Він нас ганяв і говорив, що потім скажете спасибі. Знаєте, чесно, йому не те, що спасибі, йому низький уклін по сьогоднішній день. Тоді його і матюкали, і плакали, одна дівчина пішла тоді. Але те, чому він нас тоді навчив – це все було в 2014 році, на повну застосовувалося і ми завдяки цьому залишилися живі. Тому потрібні заняття, і спорт, а у нас цього немає. Те ж саме зі зброєю – виводити на полігони, на стрільбища, все це потрібно, тим більше воююча сторона. Тут звичайно потрібно сідати і скрупульозно все це обговорювати з хлопцями, які займаються працевлаштуванням жінок, соціальними пакетами. У нас мертва тема за дітей, на держпідприємствах це ж трішки інакше, а у нас це взагалі ніяк не обговорюється. Тому тут можна і потрібно працювати, і працювати.
Коли ми перевелися в ЗСУ, мене тут поставили начальником складу, бо жіноча висовка. І я три місяці була начальником складу, а виконувала, як була розвідником, так сюди і перейшла, командувала взводом. І, якщо чесно, то било по гордості трохи – я рік відслужила, і не те що просто в окопах, ми ходили на ту сторону, відпрацьовували завдання, тобто повноцінний розвідник і я стаю начальником складу… Знаєте це таке було – і гордість, і образа і доходило до того “та що ж це таке”. Але “Філін” пішов на зустріч і призначила юридично. Тому що, тут їхати в окопи, а повинна на складі якісь труси рахувати. Я живу в окопах на рівні з хлопцями і поділяю з ними все. Першу ніч нас викинули, було мінус 8 градусів морозу, а у нас не було ні буржуйок, ні тепла. Я ж ні чим не гірше хлопців, чому тут якийсь начальник складу. Зараз дуже багато залежить від комбата, можна послати дівчат на курси підвищення кваліфікації в будь-яку учебку, а УБДшники – вони два тижні і можуть повернутися в частину, але бути вже гранатометниками, снайперами. Або стройова частина подає, наприклад, якщо жінка рядова, то може комбат дозволити по цьому новому наказу її поставлять. Зараз нагорі швидше нам на зустріч йдуть, ніж ті самі командири, ось тут потрібно боротися і воювати за це, доводити і пояснювати. Якщо піднімати цю тему, не мовчати, в той же час на гарячій лінії, а вони працюють, ще й як працюють, піднімати цю тему в соцмережах, в чомусь вони – це звичайно величезний мінус, але плюс, якщо даєш і розвиваєш тему, то на неї реагують, як свого часу тільки телебачення з’являлося. Думаю, якщо в соцмережах про це говорити, то піднімуть і підуть на зустріч. Головне не мовчати, не опускати руки. Потрібно боротися, а, не дай Боже, з дівчиною щось станеться, будь-яке поранення, я через це пройшла, як їй довести, що вона – начальник складу – робила в окопах. І буде питати в першу чергу військова прокуратура. А зараз же це відразу військова прокуратура, це відписується командир підрозділу, чому цей боєць перебував у тебе, є БРка, по БРці ти де повинна була знаходитися, відповідно проблеми батальйону. Але зараз з цим строго, зараз входить все в фазу організації, якщо раніше було трошки “махновщини”, демократії, зараз вже все – є підрозділ, є БРка. Потрібно боротися і підуть на зустріч, тому що система себе потроху викорінює, можна вже говорити, піднімати… Битися, тепер вже не об стінку, домоглися ж, я по собі знаю, що домоглися.
Євгенія Китаїва, 5.ua
Джерело
Відділ моніторингу «Української Жіночої Варти»