Категорії новин

Історія Людмили Калініної. Документальний проект про жінок в армії

Історія медсестри, яка стала розвідницею, вибралася з Іловайського котла, пережила поранення уламком танкового снаряда в голову і підписала контракт в армії, жертвуючи вихованням власних дітей.
Людмила Калініна – медсестра з Павлограда: “У нас очень много россиян. Ну раз вам не нравится – ну вернитесь в Пермь. Уедьте в Комсомольск-на-Амур, уедьте в свою Москву”
У 2014 поїхала допомагати в добробат на кілька тижнів і залишилась донині. Пережила тяжкі бої за Спартак, Авдіївку, Піски, Мар’їнку. Брала участь у звільненні Попасної та Лисичанська. Була тяжко поранена в Іловайському котлі. Уламок танкового снаряду пробив череп і застряг на 2 см. Калініна дивом потрапила в полон до російських десантників, бо полонених із добровольчих батальйонів передавали терористам “ДНР”, які з них жорстоко знущалися. Через півтори доби Червоний хрест евакуював її в Дніпро
Калініна виконує обов’язки прес-офіцера батальйону «Донбас – Україна». Батальйон у п’ятірці найбільш бойових підрозділів АТО. Людмила скептично оцінює роль деяких жінок в армії. Але переймається проблемами тих, хто служить свідомо. Нормальних побутових умов потребують однаково жінки й чоловіки. На війні немає поділу на чоловіків і жінок. На війні ти – або хороший солдат, або поганий солдат.
Батько Людмили живе в Дніпрі, але підтримує Росію
Мама Людмили виховує двох її дітей. Розлука з власними дітьми – ціна, яку жінка платить за службу Україні.
Йти з війська Людмила Калініна не планує. Навчання на полігоні завершені. Батальйон повертається на війну.
Як ти підеш на війну?
У тебе ж борги і кредити!
У тебе дружина і діти!
Як ти підеш на війну?
Як ти попреш у бій?
У тебе ж задишка і нирки!
У тебе живіт і печінка!
Як ти попреш у бій?
Як ти будеш вбивати?
Ти ж врізать не вмієш в рожу!
Ти муху вбити не можеш!
Як ти будеш вбивати?
Як ти будеш вмирати?
Ти ж силою духа кволий!
Ти в бога не вірив ніколи!
Як ти будеш вмирати?
Так я піду на війну.
Бо є в світі інші кредити,
Бо в мене жінка і діти.
Так я піду на війну.
Так я попру у бій.
Бо м’язи пора розім’яти,
Бо треба живіт зігнати.
Так я попру у бій.
Так я буду вбивати.
Бо бачив я їхні рожі,
Це муху я вбити не можу.
Так я буду вбивати.
А вмирати я не збираюся,
Бо в мене борги і кредити,
Бо в мене дружина і діти,
Бо в мене задишка і нирки,
Бо в мене живіт і печінка,
Бо врізать не вмію в рожу,
Бо муху вбити не можу,
А Бог – то моя Україна,
Тож бережи мене, Боже!..
Вірш Артема Полежаки. Виконують Марія Берлінська і Богдан Кутєпов.
***
Документальний проект “Дружина” – це 5 випадкових історій жінок в українській армії, яких журналіст Громадського Богдан Кутєпов зустрів у війську під час поїздки на Донбас: https://youtu.be/4-Lsyb8ChuE
Камера, монтаж, графіка, відеоарт, звук – Богдан Кутєпов (hromadske.doc)