Категорії новин

«Дякуємо Богу за те, що в нас є Надія»

Надія Корнійчук не розлучається з рацією, навіть коли спить. Вона медик одного з батальйонів, який сьогодні тримає оборону на підступах до Донецька. Почувши в ефірі свій позивний, дівчина залишає всі свої справи, і за лічені хвилини авто з червоним хрестом мчить її туди, де чиєсь життя знову в небезпеці. Щоб зібратись і рушити, в медика є не більше двох хвилин. Більше вона собі дозволити не може. Ціна кожної хвилини — людське життя. Сьогодні на її рахунку десятки врятованих життів бойових побратимів, багатьох з яких доводилося самотужки витягувати з небезпечних місць під зливою ворожих куль і осколків

Навесні 2015 року, після загибелі багатьох дорогих для неї людей, Надія вирішила піти добровольцем до війська.
— Ви взагалі розумієте, куди йдете? — спитав командир бригади під час розмови перед укладанням контракту.
— Безперечно, — без вагань відповіла дівчина. — Я багато про що можу не знати як людина, яка до цього в армії не служила, але добре знаю, що мої знання і навички сьогодні потрібні нашим хлопцям на Донбасі, де йде війна. Хочу, аби воїни поверталися додому живими.
Цих слів було достатньо командиру, аби зрозуміти, що такі люди потрібні війську.
Ось уже сім місяців тво начальника медичної служби батальйону сержант Надія Корнійчук разом зі своїм підрозділом беззмінно знаходиться на передовій. Але свій перший виїзд за пораненим вона пам’ятає, ніби він був учора. Той тривожний виклик вона отримала дорогою до штабу батальйону. Серйозні ушкодження пораненого та значна відстань до нього ускладнювали ситуацію…
— Молодий офіцер під час бойового виходу підірвався на ворожій розтяжці, отримавши численні ушкодження, — згадує Надія. — Від загибелі його врятували бронежилет і шолом. Стан пораненого був вкрай важкий — значна крововтрата, численні поранення обох ніг, руки та всього лівого боку, тобто все, що не було прикрите засобами захисту, пошматували осколки гранати. Варто віддати належне санінструкторові підрозділу, яка грамотно надала офіцерові першу медичну допомогу. До речі, того дня і вона пройшла «бойове хрещення»…
Після ретельного обстеження пораненого сержант Корнійчук вжила невідкладних заходів і повезла його до найближчого стабілізаційного центру. Вони домчали хвилин за двадцять.
— Не секрет, що чимало медиків під час чергового виїзду на виклик хвилюються, немов уперше, — зізнається вона. — Здебільшого навіть не уявляєш, що там тебе чекає. Це війна, тут буває всяке. Треба бути готовим діяти холоднокровно і професійно, приборкавши власні емоції. Цього не вчать у медичних коледжах. Це приходить із досвідом.
Надія пригадала випадок (це сталося під час серйозного загострення ситуації під Авдіївкою наприкінці січня — на початку лютого цього року), коли під враженням від важкопоранених, яких тоді було чимало, молодий хлопчина — військовий фельдшер не витримав і написав рапорт на звільнення…
Сьогодні Надія Корнійчук багато часу проводить на позиціях — навчає, допомагає, підказує… І це вселяє у бійців впевненість, що в разі нещастя вони в надійних руках. До речі, майже три місяці поспіль Надії довелося бути ще й водієм санітарного автомобіля. Тому дорогу до кожного опорного пункту вона знає до найменших дрібниць, що дозволяє мінімізувати час на доставку у стабілізаційний центр.
— Завжди важко переживаєш, коли чуєш по рації, що не довезли, не встигли, не змогли, — розповідає командир батальйону. — Але дякуємо Богу за те, що в нас є Надія. Завдяки її професіоналізму, турботливим рукам і гарячому серцю всі поранені, яким вона надавала допомогу, були врятовані. Свого часу я подарував їй медичну сумку зі словами: «Сподіваюся, ти мене не підведеш». І вона не підводить. Як і обіцяла.
Андрій ЯЦИК
Джерело
Відділ моніторингу Української Жіночої Варти