Чому люди стають волонтерами

Протягом останніх двох років тема волонтерства в Україні весь час на слуху.
Велику роль волонтерів у доланні кризи визнає вище керівництво держави, нагороджуючи активістів державними нагородами. І навпаки – необачні слова Петра Порошенка про те, що армія могла б впоратися і без допомоги волонтерів у грудні 2015, викликали потужну реакцію у суспільстві, врешті змусивши Президента до публічних пояснень та вибачень за свої слова.
Більшість політиків так чи інакше постійно звертаються до теми волонтерів у своїх промовах. Волонтерська робота спрямована на допомогу бійцям та їхнім родинам одна з небагатьох позитивних речей, яку українці згадують у розмовах про зміни останніх двох років.
Тим часом у потужних економіках світу волонтери і в мирний час лишаються надійним плечем для держави і негативна динаміка приросту кількості людей так чи інакше задіяній у волонтерських проектах є часто приводом для схвильованих публікацій в ЗМІ.
Наприклад, станом на 2015 рік в Австралії 31% населення час від часу беруть участь у волонтерських проектах і там серйозно занепокоєні падінням цього показника на 5% за останні чотири роки. В Канаді кількість волонтерів – 44 % (станом на 2013 рік), у США – 25.3 % згідно останнього перепису у 2014 році.
151205140531_president_volunteers_640x360_president.gov.ua_nocredit
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Петру Порошенку довелося вибачатися за необачні слова про волонтерів
 
В Україні цей показник оцінюється у 23% згідно дослідження GFK Ukraine проведеного на замовлення ООН в Україні у 2014 році. Майже половина українських волонтерів почала брати участь у волонтерських проектах протягом 2013-2014 років.
Приріст кількості волонтерів відбувся навіть у сферах зовсім непов’язаних із збройним конфліктом чи протестами 2013 року – наприклад, побільшало волонтерів, які опікуються безпритульними тваринами.
Волонтерство у мирний час мало досить уваги від університетів та інших дослідницьких інституцій. Доведеним фактом вважається те, що волонтерство сприяє економічному зросту та позитивно впливає на формування громадянського суспільства.
Мотивації до волонтерської роботи уважно вивчались в контексті залучення до волонтерства якомога більшої кількості людей. Фактично, у західній науковій думці волонтери вивчаються більше у контексті економіки та добробуту, який вони здатні генерувати.
Вивчення волонтерського руху у кризових ситуаціях отримало набагато менше уваги. Звичайно, це пояснюється тим, що – по-перше, кризи у різних країнах завжди мають регіональні особливості і по-друге, Європа давно не переживала довготривалого і масштабного збройного конфлікту, подібного до українсько-російської війни. Тому українське волонтерство в умовах збройного протистояння, коли волонтерська робота це не тільки про те, щоб жертвувати власні ресурси не отримуючи винагороди, а й про те, щоб ризикувати власним життям, ще буде досліджуватись.
Александер Абденур, професор Отавського університету та директор Канадського Когнітивного Центру майже тридцять років тому (у 1987) написав книгу, яку назвав “The Conflict Resolution Syndrome” (Синдром Вирішення Конфлікту), де описав феномен, що люди задіяні у волонтерських проектах схильні до уникання агресії і ненасильницького вирішення конфліктів.
Внутрішнім прагненням до вирішення конфлікту можна назвати і українській підйом волонтерства. Участь у проектах допомоги військовим, пораненим, переселенцям може пояснюватись персональною відповіддю на насилля та агресію.
Іншою з можливих причин є і підйом патріотизму, – наприклад, патріотизм є однією з головних причин волонтерства на спортивних подіях згідно з дослідженням мотивацій волонтерів проведеним Міжнародним Університетом Флориди. Питаючи українських волонтерів на сході “Чому ви стали волонтером” рідко хто згадує про патріотизм. Класична відповідь серед тих, хто волонтерить на сході – “тому що війна”.
“Можливо, я себе знайшла. Був час, що мені здавалось, що я себе загубила. А тепер я відчуваю, що я потрібна. Що мої руки потрібні. Моя голова потрібна” – розповідає Інна Востокова, з волонтерського центру “Моя Незалежна” у Краматорську.
 
160204132910_sydorenko_volunteer_640x360_robertobianconi_nocredit
Ірина Сидоренко із “Краматорських бджілок”
Ірина Сидоренко, яка організувала “Краматорські бджілки”, ще один волонтерський центр, що працює на потреби військових, пояснює: “Ми не можемо сидіти вдома. Там ми плачемо, хворіємо. Нам для себе легше займатись ділом”.
160204133734_tetyana_savchenko_640x360_robertobianconi_nocredit (1)
“Не змогла бути вдома”, – говорить Тетяна Савченко
Українські волонтери, які працюють безпосередньо в зоні конфлікту, намагаючись пояснити власну мотивацію, говорять скоріше не про те чому вони стали волонтерами, а про те чому вони ними не могли не стати. “Не змогла бути вдома” – каже Тетяна Савченко – “після того як чоловік після поранення знову поїхав на фронт я зрозуміла, що мушу себе кудись подіти”.
Крім внутрішнього пошуку до вирішення конфлікту, волонтерство також стає шляхом до виходу з травми. Наприклад, згідно опитувань проведених у Франції та Канаді серед волонтерів, що працюють у лікарнях та хоспісах є стабільний відсоток людей, що прийшли туди, щоб пережити власну втрату.
160204133419_lugova_tanya_640x360_robertobianconi_nocredit
Для Тетяни Лугової волонтерство стало порятунком від стресу
Таня Лугова, яка втекла із окупованого Донецька, розповідає, що не бачила іншого виходу крім волонтерства, це був її вихід із травми після життя під щоденними обстрілами.
160204132521_panteleeva_640x360_robertobianconi_nocredit
Людмила Пантєлєєва працює волонтером в пам’ять про свого сина
Людмила Пантєлєєва плете сітки із портретом свого сина, що загинув на Майдані: “Ми з Ванєчкою тут працюємо, він в небесній сотні”, розповідає вона.
Також очевидно, що однією з причин вибуху волонтерського руху в Україні до показників розвинених держав з усталеними традиціями волонтерства, є і слабкість держави, що нездатна виконати певні функції.
160204134300_voroshkov_640x360_robertobianconi_nocredit
“Я зрозумів що держава – це ми самі”, – каже Олександр Ворошков
Олександр Ворошков, директор організації Краматорськ SOS саме так пояснює свою мотивацію: “Я зрозумів що держава – це ми самі. Якщо я це не буду робить, то я ніхто не буде. Нема ніякої держави, держава – це я”.
Українське волонтерство ще має бути досліджене, і, беручи до уваги доведені факти про позитивний вплив волонтерів на громадянське суспільство та добробут країни, державні інституції повинні вкладати ресурси у те, щоб зрозуміти і підтримати волонтерський рух.